– Мамо, Андрій запропонував мені пожити разом, – обережно сказала Ганна після вечері.

– І де ви житимете? – запитала мати.

– У нього квартира своя. Батько купив, коли Андрій вступив в інститут.

– Ви не поспішайте? Ще цілий рік до закінчення навчання. А якщо завагітнієш? – мама вимкнула воду, витерла рушником руки і повернулася до Ганни.

– Я розумію, ти виховувала мене сама, переживаєш, що я повторю твою помилку, що залишишся зовсім одна…

– Ганна не могла зрозуміти, мама проти, чи ні.

– Ти доросла, щоб відповідати за свої вчинки. За мене не переживай. У мене є чоловік.

– Я здогадуюсь. А чому ти ніколи не говорила про нього, не знайомила нас? – з цікавістю запитала Ганна.

– Не знаю, – мати опустила очі.

– Переживала, мабуть. Справа в тому, що він молодший за мене.

Мати підвела на Ганну очі.

– Ну і що? Зараз це модно. Виходить, ти не проти?

– Ганна підскочила й обійняла маму.

Спочатку вона щодня дзвонила мамі, часто заходила вечорами. В Ганни залишився ключ від квартири, але тепер вона дзвонила у двері. Якось їй відкрив симпатичний молодий чоловік. Облягаюча футболка ефектно підкреслювала рельєфні м’язи на грудях та руках.

– Донька прийшла, – сказав він і широко посміхнувся білозубою посмішкою.

– Донька, та не ваша, – похмуро відповіла Ганна і зайшла у квартиру.

Мама готувала вечерю. Вона стала гарнішою, по-іншому стала одягатися. Раніше ходила по хаті у домашніх халатах, а тепер стояла біля плити у білих спортивних штанах та рожевій короткій футболці.

– Миколо, нам треба поговорити, – сказала мати, коли чоловік зайшов на кухню.

– Зрозумів. Ну, поговоріть, дівчатка, – він знову посміхнувся, блиснувши чорними очима.

– Мамо, він же ж молодший за тебе років на п’ятнадцять! Ти, звісно, гарно виглядаєш, але різниця все одно помітна, – тихо сказала Ганна, коли за Миколою зачинилися двері.

– Ну і що? Ти ж сама сказала, що зараз це модно, – посміхнулася мати.

Ганна не впізнавала її. Завжди стримана, зараз вона постійно безглуздо посміхалася. І очі якісь шалені. А цей підлітковий одяг…

– Зрозуміло. Отож ти й не знайомила мене з ним? А що буде далі? Тільки не кажи, що зібралася за нього заміж, – розгублено сказала Ганна.

– А якщо й так? Ти проти?

Ганна відкрила було рота, але мама випередила її.

– Ми ще не говорили про це. Я ніколи нічого подібного не відчувала. У мене наче крила виросли за спиною. Я така щаслива! – мати винувато посміхнулася.

– А ти як? Не сваритеся з Андрієм?

– Не сваримося. Мамо, я піду, бо він шукає мене вже, мабуть…

…Ганна йшла додому засмучена. Вона відчувала себе зайвою в материній квартирі.

– Що трапилося? – запитав Андрій, коли Ганна прийшла додому.

– Уявляєш, моя мама закохалася, – роздягаючись, сказала Ганна.

– Ну і що? Вона ще молода. Чи він надто старий для неї? Тоді не розумію, що тобі не подобається. Я ж бачу. Вона не одна, це ж добре, – знизав плечима Андрій.

Ганна подивилася на Андрія, як на зрадника.

– Микола майже твій ровесник. І виглядає як актор Голлівуду. З нею все зрозуміло – молодий, гарний. А він? Він просто користується нею. Не вірю я, що він любить її, – палко висловилася Ганна.

– Любов зла… Чи ти заздриш? А може, він тобі сподобався? Дивись, бо я ревнивий, – грайливо сказав Андрій.

Ганна закотила очі.

– Вічно в тебе недолугі жарти. Нічого я не заздрю. Просто не розумію, що йому потрібно від дорослої тітки. Навколо сотні молоденьких дівчат, бери будь-яку. Їх і кликати не треба, самі до такого побіжать.

– Може, він закохався у твою маму? Або хоче втертися в довіру й обібрати, – сказав Андрій.

– У нас немає великих грошей. З золота тільки ланцюжок тоненький, сережки й каблучка. Через це не варто втиратись у довіру, – відповіла Ганна.

– А квартира? Нерухомість завжди в ціні, – не вгавав Андрій.

– Але мама сказала, що поки що він не кликав її заміж. Вони недавно зустрічаються. Як він може отримати квартиру? І я теж прописана в квартирі.

– Облиш, Ганнусю, я просто так сказав. Ну, закохалася. Не думаю, що вони дійдуть до весілля. Твоя мама розумна жінка, розуміє, що робить, – серйозно сказав Андрій.

– Та в тому то й річ, що нічого вона не розуміє. Ти бачив би її недолугу усмішку. А одяг? Як у юної дівчини. Він робить із неї молоденьку дівчинку, а вона не така, – обурювалася Ганна.

– Вона для тебе мама, тож ти й не бачиш у ній жінку. Давай не будемо завчасно гарячкувати. Нехай мама буде щасливою, – примирливо сказав Андрій.

– Але він її покине. І вона переживатиме, плакатиме, — стояла на своєму Ганна.

– Тобі б сподобалося, якби мама заборонила нам бути разом? Вона відпустила тебе, і ти не заважай їй бути щасливою. Подивимося, – розумно зауважив Андрій.

– Зачекаємо, коли він засмутить її? Добре тобі говорити, адже це не твоя мама, – обурилася Ганна.

– Але в мене немає мами. А якби була, я не став би лізти в її життя, – різко відповів Андрій.

– Вибач, – Ганна зрозуміла, що наговорила зайвого.

А може, він і правий? Не варто думати про погане. Може, це справді кохання? Буває ж…

Більше вони про це не говорили. Але на серці було неспокійно…

…Через кілька днів Ганна вирішила знову відвідати маму і хоч щось дізнатися у неї про цього Миколу.

Вона знайшла його сторінку у соцмережі. У друзях у нього було багато дівчат, але й хлопців також. Окрім його знімків зі спортзалу, з вечірок, жодної інформації про нього вона не знайшла.

Ганна знову подзвонила у двері квартири матері.

Мама відкрила майже одразу. Ганні здалося, що вона була їй не рада. Мабуть, вона очікувала побачити Миколу.

– Ти не рада мені? – запитала Ганна.

– Ні що ти. Проходь. Просто думала, що це Микола, – мама куталася в якусь витягнуту кофту, наче змерзла.

– Ти не заслабла? Біла якась, – поцікавилася Ганна.

– Не говори нісенітниць. Все нормально. Їсти будеш? – запитала мама по дорозі на кухню.

– Ні. А чай буду, – Ганна пішла за нею. – А де Микола? – награно байдужим тоном запитала Ганна.

– Ще не прийшов. У нього сьогодні вечірнє тренування. Він працює тренером у фітнес-клубі.

– Хто б сумнівався, – подумала Ганна, а вголос сказала:

– Зрозуміло. Як я розумію, ви там з ним і познайомилися.

Сьогодні мама не посміхалася. Вона виглядала задумливою. Розсіяно ставила на стіл чашки. Коли чайник засвистів, вона почала крутити ручки всіх конфорок поспіль.

– Мамо, у тебе все гаразд? – стурбовано запитала Ганна, спостерігаючи за маминими діями.

Мама не відповіла, налила чай у чашки, сіла навпроти Ганни, але пити чай не стала.

– Мамо?! – гукнула її Ганна.

– Все добре. Просто… Знаєш, я була у Миколу в клубі. Там такі молоді дівчата займаються. А Микола сказав, що мені треба фігуру підтягнути. І обличчя омолодити, – як уві сні казала мати.

– Микола сказав… Мамо, прокинься! Якщо чоловік починає чіплятися до зовнішності, значить, він не любить.

Він все одно рано, чи пізно покине тебе. То навіщо все це? А якщо щось піде не так? Мамо, одумайся. Навіщо тобі це? Ти ж не модель. А що ти взагалі знаєш про нього?

– Припини. Я не втручаюсь у твоє життя, не заважай і ти мені. Я ще нічого не вирішила. Я люблю його й хочу втримати. Нехай потім покине, але не зараз. Що я бачила у житті? Твій батько втік, так і не одружився зі мною. Виховувала тебе сама, про себе не думала.

Зустріла Миколу і вперше відчула себе бажаною та щасливою. Доживеш до моїх років, зрозумієш. Ти любиш Андрія? А якби він попросив тебе щось? Ти погодилася б? – запитала мама.

– Це не чесно. Просто я не хочу тебе втратити. Для мене ти найкраща та найкрасивіша. Обіцяй мені, що не поспішатимеш?

– Про що це ви, дівчатка? – на кухні зайшов Микола, блиснув чорними очима і спокусливою усмішкою.

Мама обернулася до нього і посміхнулася. Ганні стало неприємно.

– А ми так заговорили з Ганною, що не чули, як ти прийшов.

– Мені пора, – Ганна встала з-за столу і вислизнула повз Миколу у коридор.

Вона одягалася й чекала, що мама вийде її провести, але мама не вийшла. Ображена Ганна вийшла, демонстративно гримнувши дверима.

– Та не втручайся ти. Розумієш, любов треба пройти свого часу. Чим пізніше закохаєшся, тим важче все проходить. Ну не пощастило твоїй мамі, пізно закохалася. Нехай хоч наостанок буде щасливою, – сказав Андрій, коли Ганна розповіла все.

– А раптом щось станеться? – запитала Ганна.

– А що ми можемо зробити? Заборонити їй?

– Я переживаю за маму, – Ганна ображено відвернулася від Андрію.

– Ганнусю, вибач, – Андрій притулився до неї і потерся щокою об її скроню.

Ганна щодня дзвонила, але мама була зайнята, просила подзвонити пізніше. Значить, Микола поряд. То відмовлялася слухати доводи дочки і зупиняла розмову.

Якось мама зателефонувала сама і сказала, що вже здала аналізи, завтра їй зроблять процедури для омолодження.

– Ти вдома? – запитала Ганна, затамувавши подих.

– В лікарні. Лікар сказав, що ризику ніякого, що він зробив сотні таких процедур, – дуже весело повідомила мама.

Що тут скажеш?

– Ти мені завтра обов’язково подзвони після процедур, гаразд? – сказала вона.

Весь день Ганна була сама не своя, чекала від мами дзвінка. Дзвонила сама, але мама не відповідала. Нарешті їй відповів чужий жіночий голос.

– А де мама? – запитала Ганна.

– Вона спить. Все добре, не хвилюйтеся, – відповіли їй.

Але як тут не переживати?

– Спить, тобі ж сказали. Чого хвилюєшся? – насварився до Ганни Андрій.

– Не знаю. Серце не на місці. Ходімо, сходимо до них додому?

– Навіщо? – запитав Андрій.

– Ну, як ти не розумієш? Мама у лікарні. А що робить один молодий красень? Я хочу вивести його на чисту воду. Не хочеш, не ходи, я піду сама, – сказала Ганна і пішла в коридор одягатися.

Андрій зітхнув і пішов слідом за нею.

Їм довго ніхто не відкривав двері. Ганна спробувала відчинити двері своїм ключем, але вони виявилася замкненими зсередини.

Зрештою, Микола відкрив. Між складками накинутого на плечі халата виднілися засмаглі груди з накачаними м’язами. Від несподіванки Ганна застигла з відкритим ротом.

Андрій відсунув її вбік, щоб не дивилася на цього красеня, і спитав, чому той так довго не відкривав.

– Спав, – не моргнувши оком, відповів Микола. – А вам чого треба? Я втомився після тренування, до зустрічі гостей не готувався. Ольга у лікарні.

– Ти її на процедури вмовив лягти, а сам спиш, як нічого не було? Нехай! – Ганна хотіла зайти у квартиру, але Микола ледь не закрив перед її носом двері.

Андрій встиг просунути в щілину ногу.

Поки вони з Миколою мірялися поглядами та силами, Ганна прошмигнула в квартиру.

Ганна влетіла в кімнату й застигла від побаченого.

На ліжку лежала блондинка років двадцяти. Вона безсоромно посміхнулася Ганні.

– О, та тут ще один мачо? – блондинка дивилася за спину Ганні.

Ганна обернулася і побачила розгубленого Андрія, поряд з ним стояв Микола.

– Ідіть звідси! Ми подали документи в ЗАГС! Скоро я стану чоловіком твоєї мами! – вигукнув Микола.

– Ганнусю, ходімо, – потягнув її за руку Андрій.

– Ну вже ні. Заява – це ще не штамп у паспорті. Поки що я тут господиня. Йдіть звідси, поки я не викликала кого треба. Одягайся! – сказала Ганна білявій дівчині на ліжку.

– Що ви галасуєте на весь будинок? Двері відкриті… – у квартиру зазирнув сусід.

– Дядьку Володю, викликайте цей… Пройдисвіт привів у мамину квартиру дівку! – вигукнула Ганна.

– Все, не галасуй, ми йдемо. Але ти не думай, що це зійде тобі з рук… – почав Микола, підбираючи з підлоги розкидані речі.

Блондинка сором’язливо загорнулася в простирадло.

– Котику, ти ж казав…

– Одягайся! – сказав їй Микола, вдягаючи джинси.

– По речі прийдеш потім, і ключі залиш, – сказала Ганна.

– Я теж піду, – сказав сусід, коли Микола із дівчиною пішли.

– Ну і чого ти досягла? Мати спасибі тобі не скаже, – зауважив Андрій.

– Ну і нехай. Я потім їй все розповім.

– Згадай моє слово, вона не повірить тобі. А цей Микола скаже, що його оббрехала. Не доведеш, – зауважив Андрій.

– Доведу, – Ганна повернулася в кімнату, струснула простирадло, що було на підлозі.

З нього випала червона річ жіночого гардеробу. Ганна підняла її двома пальцями.

– Розмір явно не мамин і не мій, – Ганна переможно дивилася на Андрія.

Увечері вона додзвонилася до мами. Та відповіла млявим тихим голосом.

– Мамо, як ти?

– Ой, дочко. Даремно я тебе не послухалася. Така слабість. У мене температура, – сказала мама.

– Слава Богу. Більше не роби нічого, чуєш? – попросила Ганна.

– Я дзвонила Миколі, у нього телефон вимкнений. Ти не могла б сходити додому і перевірити, як він? – попросила мама.

– Все про Миколу думає. Андрій має рацію, вона не почує мене, не повірить, – засмучено подумала Ганна.

– Все у твого Миколи добре. Одужуй. І ні про що не думай, – сказала вона.

Після лікарні мама ходила біла і згасла. Ганна показала їй ту річ подружки Миколи й розповіла, як усе було. Сусід підтвердив. Він обіцяв, що більше не підпустить Миколу до мами.

Але мати не могла забути Миколу. Дзвонила і ходила до нього в клуб, просила повернутися.

Але він сказав, що йому набридла вона та її дочка. Ось так і закінчилося мамине кохання.

Сусід почав дбати про маму. То в магазин сходить, то відремонтує дверну ручку, то виведе маму на прогулянку.

Був він удівцем, на десять років старший за неї. Проти дядька Володі Ганна нічого не мала, навіть навпаки. З ним мама стала колишньою – спокійною та розважливою.

Андрій зробив нарешті Ганні пропозицію. Після держекзаменів вони зіграли весілля. Вірний дядько Володя і на весіллі не відходив від мами Анини.

Ганна кинула свій букет гостям і дивилася, як кілька рук дівчат і незаміжніх жінок, які хотіли зловити його в надії вийти заміж найближчим часом, потяглися до нього.

Дядько Володя випередив усіх – спіймав букет просто на льоту, високо підстрибнувши. Він не залишив іншим жодного шансу.

Він урочисто дав букет мамі, і вона збентежено посміхнулася до нього.

…Кожна жінка мріє про кохання. Але не кожен чоловік може зробити її щасливою.

Вона шукає того, хто був схожий на її дівочі мрії.

Або вибирає партнера набагато молодшого за себе, щоб продовжити свою молодість.

Обманюється і в тому і в іншому випадку. А той єдиний, часто виявляється, що був зовсім поряд…

КІНЕЦЬ.