Тетяна Андріївна сиділа за святковим столом на своєму весіллі. Вона не вірила в те, що відбувається. Що це вона сидить у гарній сукні, а поряд її Олег – вусатий, міцний, справжній господар. А навпроти старший син Віктор, і Рита його. А поряд син Іванко і невістка Ганнуся з онучкою Христинкою на руках. Раптом Ганнуся нахилилася до Тетяни Андріївни й зашепотіла на вухо: – Тітко Тетяно, яка ви у нас гарна й молода! А знаєте, що я придумала? Ганна ще щось прошепотіла, й Тетяна Андріївна так і застигла з келихом в руках
– Тетянко, ану-но ходи сюди, щось скажу, – сусідка Галина стояла біля хвіртки Тетяни.
– Ну, що там, Галю? Бач, руки брудні, зараз витру і підійду, – Тетяна Андріївна витерла рушничком руки і поправила хустку, що з’їхала.
– Ну кажи, а то ніколи. Часник на посадку прийшла просити, чи що? Так я тобі залишила головок, великі, бери, не шкода…
– А от і візьму! – у Галини зʼявилися ямочки на щоках від посмішки.
Вона була молодша за Тетяну Андріївну, діти у них із чоловіком ще школярі, так що є кого до справ прилаштувати.
– Все хазяйнуєш, Андріївно, а що ж Віктор твій, дуже багатий став, мати не потрібна стала?
– У Віктора роботи багато, зате він на веранду нову мені дав грошей. А тобі що, Галю, попліткувати дуже хочеться? Ну так бери часник, поки дають, і чимчикуй у свій магазин, з покупцями поговори, а мені ніколи, – стала строгою Тетяна Андріївна.
Двоє синів у неї є, чоловіка немає давно, а хазяйство тепер усе на ній.
Старший син Віктор давно вже в місто подався з другом, справу свою відкрили, спочатку часто приїжджав, а як одружився і діти пішли, так рідко їздять. Далеко кажуть.
Та й дружина його Рита не любить село, нудно їй тут.
А молодший син за неї був, допомагав їй Іванко. І на городі, і дров нарубати, і води наносити.
Але Іван теж нещодавно в місто до брата поїхав, сподівається, що брат його до себе візьме, всіх їх у місто тягне, що ж поробиш? Молодь…
– Івана я твого тут у місті бачила, коли зі своїм на оптовий ринок по товар їздили. Іде такий, на всі боки не дивиться, не бачить нікого, а з ним дівка якась, видно одразу – міська. Вся з себе, ти б бачила, Таню! Вертихвостка, одним словом. Видно скоро й Іванко твій одружиться, а ти тут так і будеш одна сваритися! – похитала головою Галина.
– Ось що, сусідко, йди но ти краще в свій магазин, а то коли ти середнього, Миколку свого, за прилавок садиш, він друзям нишком чупа-чупси роздає безкоштовно, – послала Тетяна Андріївна Галю, щоб та тут не пліткувала, і нерви їй не псувала.
– Та йди ти! Справді? Ну, я йому зараз покажу, як він на планшет собі заробить. Виховуєш їх, виховуєш, а вони! – обурено бурчачи, одразу пішла Галя.
Тетяна Андріївна присіла на ґанок, зняла хустку. От же ж Галя, невже й Іванко знайде собі таку ж, як Віктор.
Та-ак, видно доживати тобі самій, Тетянко. Не бачити тобі невістки, якої хотілося б – своєї, місцевої, доньки помічниці…
…Через місяць Іванко приїхав не один. З ним була маленька дівчина, гарненька і трохи курноса,
– Здрастуйте, мене Ганна звуть! Іванко сказав, що в нього мама строга, тож я з ним приїхала. Ми з Іванком вирішили побратися, квартира в мене є, ви не думайте…
А на роботу брат його не взяв, а я батька свого попросила і він Іванка мого на комбінат влаштував. Але з однією умовою – що він в училищі піде на технолога, якщо йому робота сподобається.
Ой, а можна я вас тітка Тетяна називати буду, ви так на мою тітоньку схожі, її теж Тетяна звуть…
…Ганнуся виявилася просто ураган!
Весілля справляли в селі, виявляється Ганнуся ніколи не була в селі, а ресторани й кафе вона не дуже любить.
Сусіда, дядька Олега, попросили допомогти спорудити альтанку для застілля, а вийшов прямо незрівнянний весільний намет!
Взимку Іванко й Ганнуся часто навідувалися до Тетяни Андріївни, а до літа у Тетяни Андріївни внучка народилася. Гріх скаржитися, Іванко й Ганнуся з маленькою Христинкою так часто в село навідувалися, що Тетяна Андріївна навіть скучити не встигала!
І не з порожніми руками навідувалися! Ганнуся з таким задоволенням і в дім, і особисто Тетяні Андріївні подарунки купувала, і все потрібне, як для себе.
Коли Ганнуся й Іванко з Христинкою однорічною на море зібралися, Ганнуся раптом запитала,
– Тітко Тетяно, а ви на морі хоч раз були?
Тетяна Андріївна на сина зиркнула – соромно й зізнатися, що не була.
Ганнуся відповіді не дочекалася, і одразу:
– А поїхали з нами, тітко Тетяно, не пошкодуєте! Ну і нас з Іванком якось увечері відпустіть погуляти, і нам добре і ви світ подивитеся. А потім ми похід в Карпати придумали, ви як, тітко Тетяно?
…Додому Тетяна Андріївна повернулася неймовірно горда, засмагла, щаслива й оновлена.
Вона бачила море! Яка ж краса там! Пальми ростуть всілякі, тепло, повітря яке…
Думала ніколи нічого вже їй не побачити, а життя ж он яким боком повернулося…
…– Андріївно! Чи ти це? Стривай, тобі років скільки? Ти ж стара була, що це з тобою сталося, вертихвостка стала, ну вилита вертихвостка! А я дивлюсь – Олега машина другий день біля твоєї хати стоїть біля паркану, думала ти його сарай ремонтувати найняла. А ти, он, з Олегом роз’їжджаєш, водієм він твоїм став!
Галина витріщила від здивування очі.
– Це як же ж ти такою красунею стала після моря твого? А ну давай, розказуй?
– А що тут розповідати, це ж Ганнуся Іванкова все. Як дізналася, що мені ще й шістдесяти немає, так мало й не сіла повз стілець.
Й Іванку моєму каже:
– Це що ж ви маму свою до такого довели?! У мене, каже, бабуся моя краще виглядає, а їй уже під вісімдесят!
Отак, Галю, взяла мене в роботу наша вертихвостка!
– Та яка ж вона вертихвостка! Обізналася я, Тетянко, ой як я обізналася. Та й ти ж яка у нас красуня, дивитися прямо любо!
А он і Олежик твій на машині під’їхав, сюди чимчикує, що знову кудись їхати намилилися?
– Та не галасуй ти так, Галю, – збентежилася Тетяна Андріївна. – Не галасуй на все село. В торговий центр їдемо ми, у місто. Там мене Ганнуся чекатиме, одягнути мене вирішила.
– Ого, одягнути, це з якої нагоди, чи свято яке, Тетянко? – цікавилася Галя, а сама все поглядала на Тетяну недовірливо.
Ну треба ж, постриглася, та й волосся схоже підфарбувала, така гарна стала…
– Соромно сказати, Галю, та мене ж на море Ганнуся відвезла п’яти почистити. Так у мене тепер навіть тріщини пройшли, я тепер як королева!
Та й по секрету скажу я тобі, Олежик до мене днями сватався, так я з Ганнусею порадитись хочу, вони з Іванком і Христинкою скоро приїхати мають. Ганнуся ж моя знаєш що вчудила – насіння всякого накупила, саджати зібралася.
Цибулю я її минулого разу садити навчила, а вона наступного року кавуни хоче вирощувати, радіє, як дитя. Ото Бог невістку мені послав, не дивись, що міська, а своя дівка. Донька, душевна, дбайлива…
Ганнуся була просто в захваті від того, що Тетяна Андріївна з Олегом Васильовичем одружитися вирішили.
– Ось це я розумію, тітко Тетяно! Пішла справа, а то кажете – старість. Рано ще!
…Тетяна Андріївна сиділа за святковим столом на своєму весіллі і не вірила до кінця у те, що відбувається.
Чи вона це сидить у гарній сукні, а поряд Олег, вусатий, міцний, справжній господар із мужиками весело розмовляє і раз у раз на неї, на Тетяну, поглядає…
А навпроти старший син Віктор і Рита його з Васильком та Уляною. А поряд Іванко і Ганнуся з Христинкою на руках.
Раптом Ганнуся нахилилася до Тетяни Андріївни й зашепотіла на вухо:
– Тітко Тетяно, ну яка ж ви у нас гарна й молода! А я знаєте, що ще придумала?
Ганна щось ще прошепотіла й Тетяна Андріївна так і застигла з келихом в руках.
Вони з Іванком будуватись задумали!
Отаке їй невістка заявила.
Тому що у Тетяни Андріївни тепер чоловік, а вони на літо теж сюди приїжджати хочуть, надто їй село подобається. А може колись і переберуться сюди.
Ось така у них вертихвостка!
Невістка Ганнуся з’явилася, все життя Тетяни Андріївни повернула, і хто б тільки міг подумати, що так гарно все складеться!
Бувають такі люди, що якщо поруч опиняються, то всім щастя приносять…
КІНЕЦЬ.