– Ти не так плов готуєш! – заглядаючи через плече Марини, заявив Юра.

Марина обернулася до нього і мовчки вклала в його руку ложку. Вона дуже не любила, коли він починав вказувати їй, як треба робити правильно. А на його думку, неправильно вона робила все.

– Готуй сам! – Сказала вона крізь зуби і пішла з кухні.

Юрі нічого не залишалося, як продовжити готувати. Він припускав, що Марина тут же почне з ним радитись як треба, а він, так вже й бути, навчив би її. А такої поведінки він від неї чекав.

А Марина, щоб заспокоїтись, взялася за в’язання. За півгодини Юра вже сидів поруч із нею і радив, як краще підхоплювати петлі, щоб вони виглядали рівнішими. Марина мовчки віддала йому спиці.

– Що ти мені спиці даєш? Я що, жінка? – обурився Юра. – В’яжеш, ось і в’яжи сама.

Але бажання в’язати в Марини зникло. Вона пересіла в крісло і почала дивитися телевізор.

– А що ти від мене відсіла? – невдоволено спитав Юра.

Марина нічого не відповіла і вдала, що дивиться телевізор.

– Що ти цю нісенітницю дивишся? – спитав Юра і переключив телевізор.

Марину він став уже не на жарт дратувати. Вони майже рік зустрічалися, а місяць тому стали жити разом та подали заяву до ЗАГСу. Коли вони познайомилися, Юра практично відразу став піклуватися про неї і взяв на себе вирішення всіх її завдань. Підказував, навчав, допомагав.

Спочатку їй подобалося, що дбають про неї. Але потім, коли вони стали жити разом, Марина зрозуміла, що це не так турбота про неї, як його бажання контролювати її життя. Його ненав’язлива допомога перейшла у наполегливе впровадження своїх правил у її життя. Він скрізь пхав свій ніс і давав цінні вказівки, як треба робити правильно.

Марина мала відчуття, що вона втратила свою ідентичність і вже не належить собі. В останні дні у неї все більше виникало бажання бігти від нього кудись подалі або просто не приходити з роботи додому. До того ж вона зробила таку нерозумну річ, що дозволила йому переїхати до своєї квартири. І тепер вона думала, як поговорити з ним, щоби знову роз’їхатися. Та й весілля скасувати.

– Тобі не здається, що ти вже переходиш межі? – намагаючись стримувати внутрішнє роздратування, спитала Марина.

– В сенсі? – Зробив нерозуміє обличчя Юра.

Вираз “в сенсі» дуже дратував Марину.

– А ти не розумієш? – відповіла Марина

– А що я маю розуміти? Що ти намагаєшся на мені зігнати свій поганий настрій? – запитав Юра.

– Юра, мене дратує, що ти всюди лізеш і вказуєш, що треба робити і як треба робити, – сказала Марина, намагаючись зберегти спокійний тон.

– А що мені ще лишається робити, якщо в тебе руки не з того місця ростуть, – хитро відповів Юра. – Ти ж нічого робити не вмієш.

– Ну, тоді нам не варто далі жити разом, – видихнула Марина. І навіть якось на душі полегшало, що вона сказала це.

Але не тут було! Юра здаватися не збирався:

– З чого це? Ти, замість того, щоб робити висновки та змінювати свою поведінку, хочеш і далі просто сидіти! Я тебе вчу, підказую як треба, а ти сварку починаєш!

– Висновки я вже зробила, – з роздратуванням відповіла Марина. – І міняти свою поведінку не буду. Так що, давай не будемо далі дратувати один одного і розлучимося, поки ще не пізно.

Юра застиг. Він не міг повірити, що його, такого правильного, такого ідеального, відкинула якась проста дівчина. Саме такої він був про неї думки. Хоча така думка у нього була щодо всіх дівчат та жінок. Прийшовши до тями, Юра пішов збирати речі. І поки він їх збирав, увесь час примовляв:

– Пошкодуєш ти, що я пішов. Ти ж нічого не вмієш робити, у тебе ж руки не з того місця ростуть. Як жити ти будеш без моїх підказок…

– Ти не хвилюйся за мене, до тебе якось жила і потім проживу, – відповідала йому Марина, радіючи в душі перспективі жити як раніше.

– Тоді я заберу плов? – раптом несподівано спитав Юра.

– Звичайно, забирай, – ледве стримуючи сміх, відповіла Марина. – Каструля то твоя, та й готував ти його сам.

Після відходу Юри у Марини одразу з’явилося відчуття легкості та свободи. І вона була рада, що вдалося вчасно розлучитися з людиною, з якою її самооцінка падала все нижче і нижче. Ну, нічого, негативний досвід – теж досвід. Зате вона тепер знає, що турбота – це не контроль над твоїм життям, а для щасливих стосунків потрібна не залежність від іншої людини, а відчуття легкості та свободи.