Віталій приїхав на будівництво свого будинку. Чоловік вирішив перевірити, як ідуть роботи, поговорити з робітниками.

Віталій вийшов з машини і подивився на будинок.

Все основне вже майже було готове. Залишалося зробити внутрішнє оздоблення, і можна завозити меблі…

– Віталію Андрійовичу! – раптом гукнув його один з робітників. – Учора приїжджала ваша дружина Наталя. Вона знову нам сварку влаштувала. Їй не подобається друга частина будинку, вірніше її площа…

Сказала, що занадто багато місця, і стіну треба перенести. І дверей між ними не повинно бути.

Має бути стіна із хорошою шумоізоляцією. Сказала все зробити і вам не казати. А в нас же ж проєкт… Стіну ми, звичайно, можемо зробити, але переносити вже не можна…

Віталій застиг від почутого.

– Нічого не треба переробляти, – нарешті сказав він. – Все робіть, як ми й домовилися. Великі розсувні панорамні двері, все за планом. А Наталю не слухайте…

…– Наталко, ти навіщо їздила на будівництво?! – запитав дружину Віталій, коли повернувся додому.

– Це ж будинок для нас! А що таке?

– Це будинок для нас і моєї мами! Я тебе попередив одразу, що мама житиме з нами. Я й так зробив їй окремий вхід. Мама погодилася.

– Ще б пак їй не погодитися!

– Наталю, перестань, ми знову посваримося.

– У твоєї мами є квартира!

– Ти смієшся? Ти ж знаєш у якому це районі міста, та й стан будинку, а тим більше квартири. Маленька кімната і кухонька, на якій двоє людей ледь-ледь за стіл сядуть. Це раніше гуртожиток був. А сусіди які? Я виріс там і чудово знаю умови. Мама має право жити добре. Вона мене на ноги поставила, одна виховала й вивчила. Це завдяки їй у мене хороша освіта і все, чого я досяг.

– Недаремно ми досі винаймаємо квартиру!

– Ми будуємо будинок. А якщо тобі не подобається, можеш їхати до своїх батьків. Вони живуть набагато краще, аніж моя мама зараз.

– Ти мене виставляєш?

– Ні, це ти сама напрошуєшся.

– Ну, Віталіку. Я хочу жити окремо. Тільки ти і я!

– Я тебе попереджав. Ми й так будемо окремо, у мами свій вхід.

– Вона ж ходитиме повз вікна.

– Припини. Влаштуйся краще на роботу.

– Я? Віталіку, а в нас хатня робітниця буде?

– Буде. Якщо ти не знайдеш роботу, то одразу й приступиш до її обов’язків. Ми це вже обговорювали, чужої людини в домі у нас не буде!

– А мама?

– Вона моя мама! Розмову закінчено. Ти вже набридла своїми забаганками. Не все в житті буде по твоєму.

– Тоді вибирай, або я, або мама!

– Та що ж ти до мене причепилася?! Хочеш бути зі мною значить і з мамою будеш! Вона прекрасна жінка, несварлива, про тебе поганого слова не сказала. А ти якщо ще раз…

– Що? Виставиш?

– Ти навіть не дослухала. Так, виставлю!

– Тоді ми будемо ділити будинок.

– Насмішила. Хто гроші в будівництво вкладає?

– Ми – сім’я.

– Будівництво почалося ще до нашого весілля. Гроші у мене в банку були. Мій бізнес працює тільки на мене. Я тобі пропонував зайнятися ділом, гроші дав, а ти що? Одягу накупила замість обладнання, з подругами в кафе сходила і на море зʼїздила. Відпочила?

– Але ж я зараз економлю на всьому. Собі нічого не купую. Ми сім’я. Натомість я гарна.

– Я втомився вже від твоєї краси. Ти просто ледача. Якби я знав, то й стригтися ходив би до іншої перукарки. Тобі б тільки чоловіка причарувати багатого.

…Віталій і Наталя познайомилися в перукарні. Наталя була тільки після училища, і щойно вийшла на роботу. Віталій був її клієнтом.

От тільки робота її не особливо цікавила, її цікавило перспективне заміжжя…

І вона досягла свого. Зустрічалися пів року, з’їхалися майже одразу.

Віталій зрадів, що Наталя вагітна. Одразу зробив їй пропозицію.

От тільки після весілля малюка не вдалося зберегти… Наталя втратила його…

Трохи згодом Віталій дізнався, що це просто був обман. Ніякого малюка ніколи не було.

Його обманули, але Віталій вибачив.

І ось зараз Наталя почала показувати свій характер. Пристрасть вщухла, а звичка не виробилася. Буває і так. Віталій уже не вперше думав про розлучення…

…Наступний день почався дуже рано.

– Наталю, вставай. Ми їдемо дивитися й замовляти меблі. Я тебе попереджав. З нами їде мама і Сергій.

– Я не поїду!

– Ну і добре. Я сам виберу все.

– Так просто?

– Що тобі ще не подобається? Тебе треба вмовити?

– Я хочу запросити свою маму.

– Добре, а де вона?

– Ще дуже рано. І я їй ще не казала.

– У нас час призначений. Ти їдеш?

Наталя мовчки відвернулася, а Віталій не став більше її вмовляти.

– Як мені набридло її невдоволення всім, треба подумати про розлучення, – подумав він.

Увечері Наталя знову влаштувала сварку.

– Якщо в тебе більше нема чого сказати, то я подаю на розлучення!

– Ти не можеш, я вагітна! У мене просто через це нерви. Ти маєш поступатися мені.

Наталя заплакала, але Віталію чомусь було її зовсім не шкода. Йому вже набридла постійна зміна її настрою. А вагітність це ще під сумнівом.

– Завтра їдемо ставати на облік.

– Ні. Ще рано.

– Не рано! Я з тобою. Якщо ти мене знову обманюєш, то я одразу ж подаю на розлучення. Краще говори правду зараз.

– Ось тест, бачиш дві смужки. А на облік ще зарано.

– Добре.

Віталій розумів, що малюк не винен і він має народитися, але до Наталі вже не було жодних почуттів.

Закоханість – не кохання. Інтересів спільних немає, тільки претензії й сварки. Та й не від вагітності це, давно вона вже така…

…Пройшло півтора місяці. У будинку було все готове. Час готуватися до переїзду.

Віталій вирішив спочатку з’ясувати все про вагітність дружини.

– Завтра їдемо до лікаря. Мені порадили хорошого. Там потім і народжувати можна.

– Ні. Я не хочу. Я сама піду в звичайнісіньку поліклініку.

– Добре. Не треба нервувати. Іди. Не забудь фото з УЗД.

Віталію знову все здалося підозрілим. І він вирішив сам за нею простежити.

Звичайно Наталя пішла у лікарню, але тільки для того, щоб… Купити знімок у вагітної з УЗД…

Дівчина була одинока і дуже зраділа легким грошам.

– Як добре, я ліжечко малюкові куплю. Дякую!

– І вам спасибі. Виручили, – сказала Наталя й пішла.

Раптом дівчина сіла.

– Вам недобре, – до неї підбіг Віталій, який нишком спостерігав за дружиною і стояв неподалік.

– Ні, все добре, дякую. Зараз все пройде. Це нормально. А ви дружину чекаєте?

– Ні. Вона вже пішла. Та, що у вас знімок купила. Я все бачив…

– Ой! Ось візьміть гроші! – сумно сказала дівчина.

– Ні-ні. Ви їх заробили. Все добре. А ви одна? Вас може підвезти?

– Якщо не важко, то можна. А то слабість. Я не встигла поснідати.

– Так уже ж обід! Ходімо, тут недалеко є непогане кафе. Я теж не обідав. Вважайте, що це бонус до покупки моєї дружини. А ревнивого чоловіка ми не зустрінемо?

– Ні. Чоловіка немає… Його не стало…

– Не хвилюйтесь. Все буде добре. А ви сама живете? Чи є кому вам допомогти?

– Сама. Мене бабуся виховувала, але пів року тому і її не стало.

– Ось мій номер. Буде важко, обов’язково дзвоніть.

– Дякую…

Віталій поїхав до дружини.

– Ось дивись. Ось наш малюк. А чого ти не радий?

– Щось термін не сходиться.

– Як це? Ну їм же ж видніше.

– Тут дитина вже, а в тебе і живота ще нема зовсім, – Віталій згадав, що дівчина вже мала помітний животик.

– Ну я не знаю. Так і має бути. Навіщо ти мене засмучуєш. Віталію, я хочу ананас. Сходи, купи, дуже хочу!

– Не прикидайся. Я знаю, що ти купила знімок, – сказав він. – Я подаю на розлучення. Можеш залишитись у цій квартирі, ще за місяць оплачено. А потім уже сама. Я їду.

– Куди?!

– Додому.

Віталій зібрав усі свої речі й поїхав. Наступного дня він подав на розлучення, а потім перевіз маму у новий дім…

…Іноді Віталій згадував дівчину із поліклініки. Він навіть не знав, як її звуть.

Минуло вже чотири місяці. Вона не дзвонила, значить, все в неї добре.

Незабаром має народити, цікаво кого. Чоловік знайшов той знімок УЗД…

Дзвінок телефону відвернув його від думок.

– Слухаю.

– Ви мене пам’ятаєте, я та сама вагітна дівчина. Іра…

– Іринко, а я якраз думав про вас! Як у вас справи?

– У мене кран тече, переживаю, що заллє сусідів, – сказала дівчина. – Я не звернулася б до вас, але грошей у мене немає на сантехніка. Ще не встигла отримати на дитину. Може є у вас хтось знайомий, щоб у борг полагодити. Я потім все віддам. Чесне слово.

– Зараз я приїду.

Віталій все зробив сам.

– Грошей не треба, хіба тільки чаєм пригостите.

– Так-так, звісно! Ви торт привезли, а мені багато не можна, для малюка шкідливо.

– А я й не подумав. Хлопчик?

– Так. Сашко…

– Вітаю.

– Дякую. Я напевно вас затримала, вибачте. А як ваша дружина не вагітна?

– Не знаю, ми розлучилися. Ось ваш маленький Сашко, – Віталій поклав на стіл знімок УЗД.

– Дякую. А хочете на Сашка подивитись?

– Хочу.

Віталій став часто приїжджати до Ірини. А коли хлопчику виповнився рік, вони одружилися.

Чоловік нічого не розповідав їй про бізнес, будинок. Вона взагалі не цікавилася його статками. Все це було сюрпризом після весілля.

Віталій перевіз Ірину та Сашка у свій дім. Мама дуже добре прийняла її й дитину. А Ірина дивувалася, чому в хаті дві кухні. Великі двері, які ділили будинок, завжди були відчинені.

Через рік Ірина народила доньку, а ще через два – другу. Але Сашко так і залишився старшим та єдиним сином Віталія.

Після весілля він одразу всиновив хлопчика.

Дитячі голоси, кохана дружина, мати у великому будинку… Все про що мріяв Віталій збулося…

КІНЕЦЬ.