Вирішила розповісти свою історію тому, що більше не можу тримати це в собі, а поділитись цим я не можу ні з ким. Мені 19 років, я навчаюсь у великому місті в хорошому університеті, я відмінниця, активна, працюю загалом у моєму професійному житті все добре.

Але все так тільки тому, що мені дуже пощастило з бабусею та дідусем, які мене повністю забезпечують, люблять і оберігають. Я переїхала до них в 11 класі, і вже другий рік повертаюся додому на канікулах саме до них.

Але я хочу розповісти про мою маму та її родину. Мого батька не стало, коли мені було 12 років, тоді батьки вже були у розлученні, і через пару років мама вийшла заміж, у мене з’явилася сестричка. Мій вітчим постійно десь пропадав, мама вийшла на роботу, а з дитиною завжди була я.

Я її виховала. Я вклала у неї всю душу. Ніколи не думала, що можна так любити когось. Це правда.

Вона для мене все буквально. Але вітчим мене ніколи не любив, і це взаємно.

І ось одного разу він мене образив, сильно. У мене було свято у школі, де я була ведучою і я пішла на захід уся в синіх слідах. Я плакала, мені було боляче, я була зовсім одна.

Єдині, кому я змогла розповісти, це два моїх однокласників, і мені справді потрібна була чоловіча підтримка. Ось тоді я зібрала речі і пішла з дому до бабусі.

Але при цьому продовжувала сидіти і няньчитися з Варею. Хочу сказати, що маму я дуже люблю.

Ми близькі. Але вона іноді випиває багато. І втрачає реальність.

Вона чудова, але потім стає зовсім іншою. І річ у тому, що вона може забути і про Варю.

Їй зараз 8 років, щоразу, коли я приїжджаю, я з нею, я багато чого їй купую і дарую. І тепер уявіть ситуацію,  я дзвоню додому до мами, щоб дізнатися, як справи.

А її немає, вона пішла в гості, мабуть, знову випила, а моя сестричка каже, що мами нема, а тато на кухні з друзями. І я чую її голос, який ледве тримається, щоб не заплакати.

Зрозумійте мене, тут одразу починаю ридати я. Я просто не можу.

Не можу чути її сумний голос, від її сліз у мене надривається серце. Я люблю її до болю, і думка про те, що з нею може щось трапиться, або їй погано, мене просто зводить з розуму.

Нині саме така ситуація. Я на межі. Допоможіть мені порадою.

Я стільки всього пробачала і знаю, що пробачу її, бо люблю маму, але чи не час з цим покінчити. Я доросла, за законом я можу позбавити маму батьківських прав, і тоді Варю передадуть мені, тому що формально у неї немає батька, прізвище теж наше, а не його.

Я не хочу цього всім серцем, але мій вітчим страшна людина, і так просто він мені її не віддасть. Але я впевнена, що впораюся.

Я зможу і вчитися, і працювати, і виховувати сестру. Просто підкажіть, як мені бути.

Мені це просто потрібно. Заздалегідь велике дякую.

КІНЕЦЬ.