Сестра чоловіка вже не знає, як викрутитись, що придумати, щоб їхній татко переїхав до нас жити. А татко, на хвилиночку, випиває.

Сама вона з ним возитися не хоче, а ось жити в його квартирі та не мучитись з іпотекою чи орендою дуже навіть хоче. Мабуть, вона вважає, що всі довкола дурні й не розуміють, що відбувається.

Батько у чоловіка, як він розповідав, пив завжди. Його тверезі дні чоловік міг перерахувати на пальцях. Мені здається, що він перебільшує, звичайно, але п’є свекор насправді не просихаючи. Зовсім стало сумно, коли пішла з життя свекруха. Вона змушувала його хоча б дотримуватися людського образу.

Раніше він хоч якось працював, отримував якісь гроші, щось навіть приносив у сім’ю. Дружина дбала, щоб він не втрачав людський вид – мився, голився, ходив у чистому. Вдома в них було хоч і бідненько, але завжди чисто. Ну, тобто завжди – це коли я бачила, а бувала я в них разів п’ять за весь час життя свекрухи. Чоловік не любив сам ходити до батьків, і мене, відповідно, туди не запрошував.

Після того, як не стало дружини, яка все своє життя тягла на собі хронічного алкоголіка, батько чоловіка пішов у рознос. Квартира швидко стала місцем паломництва особистостей, які мають залежність від спиртного, заростала брудом, а сам свекор стрімко втрачав людський вигляд.

З роботи його звільнили миттєво, зараз за пияк ніхто не тримається, тим більше коли вони працюють на якійсь роботі, яка не потребує особливих навичок. Ось тато чоловіка працював двірником, на його місце вмить знайшлася заміна.

Ми періодично їздимо на квартиру свекра, привозимо йому харчі, наводимо якийсь порядок, розганяємо його друзів по чарці. Він мужик непоганий, не буянить, не агресивний, просто п’є занадто багато. Його пробували й кодувати, але користі ніякої, якщо в людини немає бажання змінювати своє життя. Він так понад п’ятдесят років прожив, його все влаштовує.

Оплата комуналки лежить на нас із чоловіком, бо сам свекор не платить, йому нема з чого. А сестра чоловіка самоусунулася від цих проблем.

– Я в декреті, сама на шиї чоловіка сиджу, куди мені ще й із батьком поратися? Грошей у мене немає, часу їздити до нього теж.

Ось і вся розмова. Але там взагалі стосунки у сім’ї дуже дивні, особисто для мене. Чоловік про це не надто любить розмовляти, тож я просто туди не лізу.

Свекрухи не стало п’ять років тому. Всі ці п’ять років зі свекром поралися ми. Чоловік як би не сердився на батька, кинути його не може, а я не можу не допомагати чоловікові, адже ми сім’я. Та й свекра все ж шкода. Я ж пам’ятаю, що при свекрусі він хоч якось тримався в руках, а тут людина втратила останню опору. Не виправдовую його в жодному разі, просто ділюся своїми відчуттями.

Сестра чоловіка з нами не спілкувалася дуже давно. Остання розмова була на тему того, що вона в декреті та допомагати з батьком не збирається. А тут з’явилася, та не просто так, а із пропозицією забрати батька до себе. Тобто щоб ми забрали свекра у свою квартиру.

Виявилося, що її шлюб розвалився, чоловік попросив із речами на вихід разом із дитиною. Не знаю, що в них там сталося, але зараз вони активно судяться, начебто навіть перевіряють, чи від чоловіка дитина. Але не про це. Проблема в тому, що прописана весь цей час сестра була у квартирі батьків, і крім цього житла, вона не має нічого.

Винаймати житло вона не хоче – дорого. Але й жити в одній квартирі з татом, який тверезий не буває, теж не хоче. Тут її звинувачувати важко, ділити дах з алкоголіком взагалі сумнівне задоволення. Тут вона й подумала, що раз ми п’ять років з ним вже поралися, то буде логічно, якщо ми його до себе і заберемо жити. У чому тут логіка ми з чоловіком так і не зрозуміли.

– Ну ви ж все одно його доглядаєте, а так вам навіть їздити не доведеться, він буде у вас під наглядом. І вам добре, і мені.

– І з якого боку добре нам? – уточнив чоловік. Він тримав себе в руках з останніх сил.

– Я ж кажу – вам не доведеться кататися до батька, він буде у вас під наглядом. Легше контролюватиме.

– А сама не хочеш взяти участь у житті батька? Ти ж збираєшся жити у тій квартирі. Ото б і придивилася. А ми також приїжджатимемо і допомагатимемо в міру можливості.

– Та ти що? У мене дитина, а я маю ще поратися із залежною людиною? Я з ним не впораюся!

Чоловік нагадав сестрі, що ця “залежна людина” такий самий її батько, як і його. Тому дбати про нього вони мають порівну, бо виходить, якось не справедливо.

Потім через кілька днів була не менш цікава пропозиція продати квартиру і гроші поділити. До речі, свекор живе в трикімнатній квартирі, яка хоч і перебуває в досить жалюгідному стані, проте розташована в центрі Києва. Квартири там коштують дорого.

Але й тут проблемка – квартира у власності свекра, вона йому у спадок дісталася. Тож без бажання тата вона її не продасть. А тато квартиру продавати відмовився навідріз – там все його життя минуло, йому там добре.

Сестра натякнула, що за бажанням це питання можна вирішити, але тут чоловік вже не витримав і сказав, що якщо вона не припинить займатися ****, то він доб’ється від батька заповіту, в якому вся квартира відійде йому. І потім вона взагалі нічого не отримає, с таким відношенням.

Місяць сестра чоловіка мовчала, а тепер знову повернулася с чого починала – заберіть тата, мені жити ніде, нема на що, а з ним жити неможливо. Наче це ми винні. Ні я, ні чоловік не хочемо цього робити. Одна справа їздити та допомагати, а інша щодня жити з цією людиною під одним дахом. Нехай вона свої проблеми вирішує самостійно.

А з приводу заповіту чоловікові варто потурбуватися. Бо класно виходить, ми їздимо прибирати цю квартиру, платимо комуналку, а частина потім просто так відійде сестрі. Мене такий варіант не влаштовує. Була б там нормальна людина, я б ще подумала.

КІНЕЦЬ.