Не можу сама зрозуміти, чому все-таки вирішила вийти заміж за Олексія. Скоріш за все, причина досить банальна — мені виповнилося 27 років і я почала сильно хвилюватися через те, що не зможу створити сім’ю.

То ж коли мені Олексій вирішив зробити пропозицію, я погодилася. А потім почала сильно шкодувати за свій вчинок, оскільки ще б трохи і ми розлучилися.

Тепер розумію, що пів року не достатньо для того, щоб зрозуміти, чи людина справді тобі підходить для створення сім’ї чи ні. У стосунках ми вже три роки. Минулого року в нашій сім’ї трапилася дуже неприємна ситуація — мій чоловік мені зрадив. Справа одразу почала йти до розлучення.

Я прекрасно розумію, що ми обоє винні в тому, що відбувається в нас в стосунках: менше спілкуємося, нікуди майже не ходимо, стали дратівливими через роботу.

Батькам вдалося нас помирили, не дали нам можливості довести справу до суду. Чоловік після цього випадку визнав, що вчинив не правильно, вибачився та пообіцяв, що більше такого не повториться. Відносини у нас почали налагоджуватися, але я так і не змогла забути про його зраду.

Декілька місяців тому у мене не стало дідусья Я отримала від нього спадок — однокімнатну квартиру в самому центрі міста. Звичайно, що дідусь жив скромно, ремонт у квартирі робили досить давно, для життя ми цю квартиру не розглядали з чоловіком.

Оскільки поки що ми не маємо свого житла, то чоловік запропонував продати мою однокімнатну квартиру і всі гроші одразу вкласти в покупку нашої спільної квартири.

Я б погодилася, але тепер не знаю, чи можу йому повністю довіряти. А якщо після того, як ми придбаємо квартиру, він вирішить мене покинути? Я ж при розлученні одразу втрачу 50% від вартості свого спадку. Нічого зараз не можу вдіяти зі своїми думками, ті спогади про зраду мені постійно стоять перед очима.

Мої батьки підтримують мене одноголосно. Вони вважають, шо якшо чоловік хоче придбати спільну квартиру зі своєю дружиною, то він теж повинен вкластися порівно в придбання нерухомості.

Однак мій чоловік абсолютно не розуміє моїх сумнівів. Він мені постійно повторює, що я позбавляю нас можливості жити по-людськи. Свекруха теж не підтримує мого рішення не продавати квартиру. Говорить, що я меркантильна, оскільки мені квадратні метрі дорожчі ніж чоловік.

До речі, хочу також розповісти вам про дітей. Чоловік мені сказав недавно, що поки у нас не буде свого власного життя, то я не повинна навіть думати про те, щоб мати дітей.

Така дивна позиція мене ще більше почала насторожувати. Я вважаю, що оскільки квартира перейшла мені у спадок, то я маю повне право розпоряджатися нею так, як хочу лише я. Запропонувала чоловікові альтернативний варіант — здавати її, а виручені гроші відкладати на придбання нової квартири.

Але чоловік і з такою пропозицією не погоджується. Каже, що оскільки ми у шлюбі то маємо спільно вирішувати, що робити з квартирою мого покійного дідуся.

Сьогодні, чоловік сказав, що якщо я не почну йому довіряти, то ми розійдемося. Раніше, я б беззаперечно продала квартиру дідуся та вклала б гроші в нову нерухомість, але після всього пережитого є серйозні побоювання. Не хочу потім шкодувати в майбутньому про необдумані кроки. Навіть не знаю тепер, що робити.

КІНЕЦЬ.