У спекотному метро до Людмили Федорівни підійшла жінка її віку, дивно одягнена і по виду молодша.

Під час розмови з’ясувалося, що ця жінка колись намагалася спокусити чоловіка Людмили Федорівни.

Непорушна Людмила Федорівна відповіла, що її чоловік не виявляв до неї жодного інтересу, вважаючи це швидкоплинною помилкою. За роки до цього у Людмили та Сергія був казковий роман.

Жодних великих жестів, тільки незаперечний зв’язок. Після закінчення університету вони одружилися, і незабаром у них народилася дочка. Все було стабільно, аж поки Сергій несподівано не залишився на ніч у однієї дами.

У душі Людмили оселилася тривога. Пізніше з’явилися анонімні листи зі звинуваченнями в невірності Сергія, що супроводжувалися компроментуючими фотографіями.

Друзі вимагали розлучення, мама радила терпіти та розуміти… На тлі цієї метушні Людмила несподівано завагітніла. Радість Сергія була відчутною.

Але листи із погрозами не припинялися. Поїздка до лікарні закінчилася трагічно – на тлі стресу Людмила втратила дитину. Джерело стресу було виявлено в сумці Людмили,

що впала, та листах, знайомих Сергію. Розгублений Сергій зізнався у своїй зраді і вибачився за це. Незважаючи на всі негаразди, за два роки у них народилася ще одна дочка.

Минуло два десятки років, і цей болючий розділ пішов у минуле. Однак ця зустріч у метро сколихнула старі спогади. Поміркувавши, Людмила зрозуміла, що їхній зв’язок непорушний.

Деякі провини заради кохання не можна, а треба прощати! А як ви гадаєте? Ви змогли б пробачити зраду коханого?

КІНЕЦЬ.