Те, що роман стрімко закручується, Соня зрозуміла відразу. Вона не могла зрозуміти, що він у ній знайшов. До неї і в інституті ніхто не залицявся. А Віктор… Про таких кажуть «мрія жінок». Високий, спортивний, з акуратно постриженою бородою та на дорогому автомобілі.

Того дня Соня поверталася з роботи і навіть не одразу зрозуміла, що цей гарний молодий чоловік звертається до неї.

– Дівчино, можна з вами познайомитися? Я коли вас побачив, одразу захотів підійти… Ось для вас ця троянда, вона така ж гарна, як і ви…

Соня підняла очі, щоб уважніше розглянути незнайомця, і зрозуміла, що закохалася. Потім Віктор запропонував їй покататися нічним містом у його автомобілі, і вона з радістю погодилася. З таким красенем хоч на край світу.

***

Наступного дня Віктор запросив її до ресторану, а ще через декілька днів запропонував пожити разом.

– Це не дуже швидко? – здивувалася Соня такій пропозиції. Адже вона ще ніколи не жила разом із чоловіком в одній квартирі.

– А навіщо відкладати? – усміхнувся хлопець.

– Я якраз у відпустці, проведемо час разом.

Квартира, в якій жив Віктор, була у престижному районі.

– Ти знаєш, – повертаючи ключ у замковій свердловині, розповідав Віктор, – коли я купував тут квартиру, ніяк не міг вирішити – вікна на захід чи на схід… У результаті довелося купити всі три квартири на сходовому майданчику і потім з’єднати їх в одну велику.

Соня дивилася на нього, відкривши рота. Невже це правда, і цей багатій підійшов до неї на вулиці і тепер кличе жити разом? Вона почувала себе Попелюшкою, яка потрапила до казки.

– Проходь, тільки не послизнись, тут мармур, – попередив її Віктор, дбайливо діставши з шафи рожеві капці.

– Рожеві? – Здивовано підняла брови Соня.

– Ну так, це від Світлани залишилися… Ну ти чого, – подивившись на надуті губи Соні, Віктор почав її заспокоювати. – Мені майже тридцять, невже ти думаєш, що ти перша дівчина в моєму житті?

Соня тільки кивнула. Справді, чого вона образилася на Віктора? Подумаєш, капці.

– І давно ви не разом? – спробувала з’ясувати вона. І хоча вони були знайомі лише кілька днів, їй було неприємно, адже Віктор не казав, що був одружений. Хоча чому дивуватися. Головне, це у минулому. Тепер він з нею і, здається це серйозно, інакше не покликав би разом жити. Для неї зараз основне – закріпитися в цій квартирі, а там дивись Віктор її і в ЗАГС покличе. Оце родичі Соні, які живуть в селі, здивуються, як вдало вона вийшла заміж.

– Потім якось я тобі розповім цю історію, – акуратно відповів Віктор. – А зараз підемо на кухню.

Кухня була така ж шикарна, як і решта квартири: блискуча підлога, красиві лампи і бтлосніжні, наче щойно з магазину, м’які стільці.

– Приготуєш щось на обід, люба? Якщо ми тепер живемо разом, то ти на правах жінки головна по кухні.

– Еее… – промовила Соня. Проводити вечір за готуванням, не входило до її планів. – Може, щось замовимо додому?

Але Віктор здивовано підняв брови.

– Вдома я їм тільки домашню їжу, – заявив він, відкриваючи холодильник. – Є ось овочі, м’ясо… Ти що, не любиш готувати?

У Соні все стислося. Напевно, зараз Віктор порівнює її із колишньою дружиною.

– Люблю, звісно. Що б ти хотів? – швидко відповіла вона. – Мабуть, щось швиденьке… Може, картоплю посмажити?

– Ну вже ні, – скривився Віктор. – Давай на перше супчик якийсь, а на друге пиріг якийсь на свій розсуд. Домовилися. Поки ти готуєш, я на тренування схожу.

Під здивований погляд Соні, Віктор квапливо чмокнув її в щоку і, схопивши спортивну сумку, вийшов із квартири.

“Хотіла відчути себе сімейною жінкою – отримуй”, – зітхнула Соня.

Готувати на такій розкішній кухні було одне задоволення. Холодильник ломився від продуктів, а техніка та посуд були дуже високого рівня. Соня навіть забула, що хотіла образитися на Віктора. Та й по суті ображатися не було за що. Подумаєш, попросив вечерю приготувати.

– Дуже смачно, дякую, люба, – відсунувши тарілку, посміхнувся Віктор. – Ти чудово готуєш. Завтра приготуй, будь ласка, борщ на обід, а на вечерю – вареничків.

– Зачекай, – зупинила його Соня. – Я там супу цілу каструлю зробила, на завтра вистачить теж. Можна буде зайнятися чимось цікавішим.

Віктор суворо подивився на дівчину.

– Я вчорашній не їм, тільки свіже.

Соня зіщулилася. Здається, вона рано зраділа, що відхопила такого красеня. Схоже, їй доведеться прикласти чимало зусиль для того, щоб він покликав її заміж.

– Вибач, якщо образив, – Віктор миролюбно поклав свою руку на коліно дівчини. – Ти давай, поки тут прибери все, а я на комп’ютері трохи пограю. Ну і чекаю на тебе в спальні…

***

Вечір пройшов швидко, а ніч ще швидше. Вранці, тільки розплющивши очі, перше, що побачила Соня – великий фотопортрет на стіні навпроти подружнього ліжка. Увечері в метушні та напівтемряві вона його зовсім не помітила. З фотографії посміхалася щаслива пара: мабуть, Віктор був зображений зі своєю дружиною. Але найбільше Соню здивувало, що жінка на фото була дуже схожа на неї.

– Це твоя колишня?

– На фото? Це Світлана. Тобі, мабуть, неприємно, що вона на тебе дивиться? – посміхнувся Віктор. – Це ненадовго, не хвилюйся.

– Ми з нею чимось схожі, – продовжувала Соня. – У тебе один смак, виходить.

– Можна й так сказати, – піднімаючись із ліжка, посміхнувся чоловік. – Ніч була чарівна.

Соня слухняно кивнула. Їй не хотілося показувати Віктору, що його слова її дуже зачепили.

***

Минуло майже три тижні з того моменту, як Соня вперше переступила поріг будинку Віктора. Вона вже цілком ужилася у роль господині. Єдине, що її непокоїло, це незрима присутність колишньої дружини Віктора. Кілька разів Соня спробувала з’ясувати у Віктора, коли та нарешті забере свої речі, але той вдав, що не почув запитання. Мабуть, його влаштовували ці спільні фотографії на стінах квартири та її речі у ванній кімнаті.

«Ну нічого, ось одружимося, тоді зроблю ремонт на власний смак. Ось тут шпалери в квіточку наклею. Цікаво, чому вони розійшлися з цією Світланою?» – розмірковувала дівчина, наводячи лад у квартирі.

Найголовніше, що вони не мали дітей. Ні найменшого натяку на те, що в цій квартирі будь-коли були присутні діти.

«Отже, жодних аліментів, усі гроші в сім’ю», – задоволено зауважила Соня, протираючи пил на тумбі.

Віктор одразу зазначив, що нелюбить бруду і тепер дівчина весь час наводила чистоту. Це добре, що їй хоча б не потрібно було йти в офіс, адже весь колектив перевели на віддалення, і можна працювати з ноутбука. У мріях Соня сподівалася, що Віктор дозволить їй не працювати і залишиться тільки займатися домашніми турботами. Але поки що він про це не говорив, а звільнитися самій у Соні не вистачало духу.

***

Того дня Соня, як завжди, чекала Віктора з тренування, але його чомусь дуже довго не було. Коли він повернувся, в його руках була ціла купа пакетів і – дівчина застигла від подиву – Віктор заніс в квартиру дитяче ліжечко.

– Вітя мені здається ти квапиш події, – усміхнулася Соня. – Я поки що не збираюсь у декрет…

– Це не тобі, – видихнув чоловік і акуратно притулив ліжечко до стіни.

– В сенсі? А кому? – здивувалася Соня.

Віктор присів на пуф і пильно подивився на Соню.

– Ти справді нерозумієш? Чи прикидаєшся? – з усмішкою спитав він. – Для моєї дружини та дитини. До речі, можеш привітати: у мене сьогодні народилася доча.

Соня застигла від здивування.

– В сенсі? У тебе ж колишня дружина… Ти сам казав.

– Я такого не казав. Сама вигадала, а я просто вирішив тебе не переконувати. Поки Світлана в пологовому будинку, мені потрібно було щоб вдома хтось готував, прибирав, і таке інше… Ночами грів. А ти що, правда, подумала, що я в тебе закохався?

Від здивування Соня не могла вимовити жодного слова. Як він міг так вчинити з нею?

– Тож давай, збирайся. Думаєш, чому ти на Світлану така схожа? То це я спеціально так вибрав, – продовжував Віктор.

Закінчивши промову, він підхопив ліжечко і поніс його до спальні. Соня стояла нічого не розумівши. Ще десять хвилин тому вона почувала себе майже господаркою у квартирі, а тепер виявилося, що нею просто вміло скористалися.

***

Речі вона зібрала за п’ять хвилин. Пара суконь, нічна сорочка та фен – інших речей у Соні тут не було. Прощатися з Віктором не було ні сили, ні бажання. Натомість дівчина просто кинула у кридорі ключі і тихо вийшла з квартири.

Тільки вийшовши надвір, вона дала волю емоціям. Сльози текли по щоках. Було дуже прикро, адже вона вже зателефонувала мамі та похвалилася багатим нареченим.

Від думок її відвернув звук гальм. Здивовано озираючись на всі боки, Соня виявила себе в парі метрів від бампера позашляховика.

– Дівчино, ну куди ви йдете! – вистрибнувши з машини, вигукнув хлопець в окулярах. – Я сигналю-сигналю! Добре, хоч на парковці… З Вами все добре?

– Нормально все, – скривилася Соня. – Тільки піднятися не можу.

– Значить так, я зараз вас заведу до себе додому, я тут живу на другому поверсі, – хлопець хитнув головою у бік багатоповерхівки, з якої щойно вийшла Соня. – І викличемо швидку.

– Ваша дружина не буде рада таким гостям, – шморгаючи носом, пробурмотіла дівчина.

– Та я не одружений, – усміхнувся чоловік. Соня уважно подивилася на нього і теж усміхнулася. Цей хлопець був повною протилежністю Віктору – зовсім не схожий на мачо – але від нього віяло якоюсь теплотою, тому вона просто не змогла відмовитися.

Через годину виявилося, що з Сонею все добре. З цього приводу новий знайомий відразу ж запросив її до ресторану, щоб заодно відзначити знайомство.

Тільки це вже зовсім інша історія.