У свої 59 років я зустріла чоловіка, який зовсім скоро запропонував мені жити разом. Приблизно 15 років я вже розлучена, серйозних відносин більше не було, тому зважила всі за та проти і вирішила спробувати.

З першого погляду, чоловік був дуже порядний та охайний. Ми поговорили і дійшли висновку, що найкраще жити на моїй території.

Розпочали ми наше спільне життя. Спочатку все було немов у казці, а потім почався жах. Оскільки я працювала на заводі, то у мене був досить важкий графік.

Мій «коханий» був сам собі начальником, прокидався коли йому заманеться, йшов з дому та повертався коли йому було зручно. На вихідних готуванням та прибиранням завжди займалася я.

В неділю наготую я на тиждень, прийду змучена з роботи, а в раковині лежить безліч брудних приборів та тарілок. Якщо я роблю зауваження, то він одразу починає ображатися. Загалом, почала більше мовчати.

Одного разу я його попросила про допомогу, мені потрібно було, щоб він помив вікна, але він відмовився, посилаючись на те, що це суто жіноча справа.

Правда, якось я прийшла додому і у мене склалося враження, що вдома прибрано. Це на перший погляд лише так здавалося, тому що він спромігся пропилососити та повитирати порох лише на тих місцях, які видно.

Деякі жінки можуть мене осуджувати і казати, що я забагато вимагаю, але останнім часом я почала розуміти, що він мені взагалі не потрібен. А для чого?

Я забезпечую себе самотужки, ходжу на роботу, готую, прибираю, купую продукти. Для нього я стала дуже «зручною». Набагато краще в такому випадку бути одною.

Одного разу я вже просто не витримала і висловила йому все, що в мене назбиралося. Вгадайте, що він мені на це все відповів? Спокійно сказав, що це не його житло і він тут лише гість! А купувати щось для дому він не збирається, про це все повинна думати виключно я!

Ось так я прожила з чоловіком аж цілий два тижні. Тепер мені точно на все життя вистачило!

КІНЕЦЬ.