Моє дитинство було чудовим, поки мені не виповнилось вісім років. Відношення батька до матері дуже змінилося.

Мама з татом постійно сварилися, жоден день не обходився без скандалів. Я намагалася не слухати їхню лайку, а просто зачинялася у своїй кімнаті.

І ось одного разу в них знову спалахнув конфлікт, я навіть не пам’ятаю через що, але батько дуже розлютився, довів маму до сліз, та й мене теж.

Мама пішла на роботу, а тато сказав мені, що сходить до магазину, щоб купити мені ляльку, яку я так давно хотіла.

Спершу я повірила батькові, але потім він почав збирати свої речі зі швидкістю світла. Скидав все необхідне у свою велику валізу. Хоч я була дитиною, але моя інтуїція казала мені, що щось не так.

Я почала плакати та говорити татові, щоб він не йшов. Але він пообіцяв, що йде за лялькою і повернеться. Міцно обійняв мене, взяв свої речі та пішов.

Минуло вже десять років, але тато так і не повернувся. Мабуть, досі вибирає мені ляльку… Може, якось він таки прийде?

КІНЕЦЬ.