Із чоловіком Оксана помилилася. Ще, коли вчилася в інституті, вона дізналася, що чекає дитину.

Оксані здавалося, що їй пощастило! Євген одразу запропонував їй одружитися.

Оксана була дівчиною скромною, з простої сім’ї, і була дуже скромною. Євген довгоза нею бігав. А вже першої романтики йому довелося чекати аж півтора року…

Звісно, він не забував і крутити, тим часом, романи з однокурсницями. Він був певен, що Оксана не дізнається. А вона й не дізналася…

Проблеми почалися одразу після переїзду до рідного міста чоловіка.

З ласкавого і ввічливого ​​він раптом став чужим і нахабним.

Оксана бачила зовсім іншого чоловіка. Він міг десь зникнути на три дні і з’явитися веселим, як нічого й не було.

Дівчині б піти від нього, але батьки залишилися далеко, а молодість вірила в те, що з народженням дитини вона побачить того самого дбайливого Євгена, який був раніше…

Оксані влаштуватися на роботу не вийшло.

Потім народилася Катруся і життя пішло зовсім в по-іншому. Для Оксани. А Євген жив далі за своїми правилами.

Хотів гульбанити – гульбанив. Хотів до друзів – ішов.

Батькам Оксана нічого казала, щоб не засмучувати.

Для них у неї було все добре, навіть коли на дивані після гулянь спав Євген.

Свекруха не хотіла нічого казати сину. Говорила, що не хоче влазити в життя молодої сім’ї.

-Та й що тут такого? – казала вона. – Син у мене ще молодий для сім’ї. Він нагуляється і буде чудовим батьком. Не заважай. Йому потрібна хороша дружина.

Я ж йому порадила тебе. Одразу зрозуміла, що будеш хазяйкою. Не те, що ці кар’єристки. Від них ні онуків не дочекатися, ні чаю. А Євген маленьким такий кумедний був!

Ці історії про кумедного Євгена Оксана чула не вперше.

Чоловік вірив у те, що побут – це не чоловіче заняття. А ось пригостити улюблену маму треба. Не тільки чаєм із смаколиками, а й розмовою.

Тільки у Оксани не дуже це виходило, за що вона й чула невдоволення від чоловіка.

-Ти як мою маму зустрічала?! – говорив зранку чоловік. – Вона каже, що ти навіть побалакати не захотіла. Дала їй старі сухарі на тарілці і сиділа позіхала!

-Катя спати всю ніч не давала, – спокійно відповіла Оксана.

-Та що ти взагалі робиш? Ти ж удома сидиш! – хмикав Євген. – Катя спить постійно. Ти тільки й сидиш тут, нічого не робиш на моїх ще й грошах. І тільки нарікаєш. Ні усмішки від тебе, ні тепла!

А потім Оксана відправила Катю в садок. Вона відразу взялася за першу ліпшу роботу.

Працювати доводилося змінами, а вдома на чоловіка дитину залишити не можна було.

Хто зна, коли він вирішить піти гульбанити, забувши, що він батько?

Тому Оксана брала малу з собою на роботу.

Оксана не завжди мовчала. Коли чоловік був вдома, вона починала розмову про те, що було б непогано змінити життя. Друзі – це добре, але дитина майже без нього росте.

-Про що мені з нею спілкуватися? – дивувався Євген, дивлячись, як донька гортає книжку з великими картинками. – Це твоє жіноче завдання. Як і готувати, і прибирати і прати. Для того я й одружився!
Ти в квартирі живеш, купленій на мої гроші. Я виплачую кредит! А ще маю земельну ділянку за містом. Ще прадід мій там будинок купив. Багато ти мужиків із земельними ділянками знайдеш?!

…Про цей будинок Оксана чула не часто. Що згадувати, якщо туди навіть мати Євгена не їздила вже довгі роки.

Його мати переписала цей будинок із землею на сина, як подарунок на народження онуки.

Раптом гроші знадобляться, от і продасть. А тепер ця земля за будь-якої нагоди спливала у роздратованих відповідях Євгена.

Про те, що настав час піти від нього Оксана думала не раз. Вона вже звикла готувати, прибирати, мити підлогу і посуд.

Звикла не сперечатися і підбирати слова. Звикла, що все відбувається за його бажанням. Це тривало б ще багато років.

Але одного разу Євген, повернувся з чергових веселощів додому і ліг спати на диван.

Оксана глянула на нього, заплакала і махнула рукою…

Вона посадивши доньку на кухні пити чай із печивом, зайшла в кімнату і почала збирати свої речі. Взяла тільки найнеобхідніше і пішла з донькою на роботу.
Розлучення пройшло легко. Оксані тільки й показували галочками, де підписати папери.

Головне, припинити із цими людьми будь яке спілкування – із свекрухою і Євгеном. Вона готова була піти і без майна, аби тільки відпустили, але свекруха вмовила її на земельну ділянку.

-Ось мине час і ти раптом згадаєш, що ми тобі нічого не дали, а мали б! – казала вона. – Ще скажеш, що не було поділу майна і матимеш право. А мені це не потрібно, навіть якщо б ти нічого не отримала. Репутація дорожча!

Оксана втомлено і здивовано слухала її. Не просять щось віддати, а навпаки – віддають!

Оксані дісталася ділянка за містом. Вона знала, що там стоїть старий будинок, та й сама ділянка за годину їзди до містечка, тож з роботи можна було і не йти.

Але, коли вона туди приїхала, то зрозуміла чому так спішно все оформлялося, від чого метушилася свекруха і її колишній чоловік був тихий.

Перед Оксаною стояла старезна хата. Одна з кімнат була сира від дощу. Туди навіть не хотілося заходити.

Залишалося ще дві кімнати. В одній було похмуро через розташування вікна на північний бік і старого клена, що ріс навпроти.

Інша була суміжна з кухнею і туди цілком помістилися б два ліжка.

Оксана придивилася до вікон. Всі вони чомусь були без скла.

Сам же будинок був абсолютно без меблів. Десь на темній від часу дерев’яній підлозі виднілися свіжі сліди, ніби щось рухали.

-Ой, тут таке недавно робилося, – раптом зʼявилася на порозі сусідка, тітка Марія. – Колишня хазяйка приїхала і всі меблі винесла. – Я подумала тоді ще – і чого меблі виносити? Старі, це так. Але ж на перший час згодилися б, хоч чашку на стіл поставити.

А вона сказала, що новим господарям нічого не знадобиться. Ніколи мені вона не подобалася. Але ти не хвилюйся. Я свого чоловіка відправлю до тебе. Він подивиться, чим вам допомогти.

-Спасибі, але мені якось незручно? – захвилювалася Оксана.

-Міські, – широко посміхнулася тітка Марі. – А на підлозі думаєш спати зручно? Облиш ці нісенітниці. Зараз підемо чай із млинцями пити. Любиш чорничне варення? – -вернулася вона до Катрусі.

-Не знаю, – чесно відповіла дівчинка.

-От і дізнаємося. Якщо що в мене є ще яблучне пюре, – звернулася вона до Оксани вже прямуючи у бік свого будинку. – Сама робила. З лимонним соком.

Сусіди на якийсь час дали притулок Оксані з Катрусею. Справ у старому будинку було так багато, що про меблі ще й не йшлося.

-Піч вони зіпсували, – дядько Володя намазував на млинець густу сметану, а Катруся широко відкривши свої оченята дивилася за цим неймовірним дійством.

Вони з мамою раніше дуже економно їли сметану, а тут можна прямо з гіркою класти!

-Ой, – заголосила тітка Марія. – Добре, що вони виїхали. Від таких людей не чекай добра. Ти добре дім перевір із Миколою, щоб не було проблем, – сказала жінка.

І почалося інше життя! Зранку на роботу Оксана їхала автобусом разом із Катрусею.

У місті вже відвозила її у садок і поспішала на роботу.

А одного разу сусідка сказала:

-Я ж сама молода переїхала сюди за своїм Володькою. Свекруха – золота жінка була! Послав мені її Господь, чесне слово. Усьому мене міську навчила і в усіх суперечках була на моєму боці.

У всякому разі, я завжди знала, кому поскаржитися на Володьку, – сміялася тітка Марія.
-І багато скаржилися? – попиваючи чай, усміхалась Оксана.

-Спочатку так, але потім все менше. Та зараз згадую, то все нісенітниці якісь їй розповідала. То глянув не так, то сказав не те. І як вона мене слухала? – дивувалася жінка. – Адже знаходила слова, які заспокоювали. А потім вона нам із Миколкою допомагала.

Прийде до нас забере Миколу з собою, а я вдома відсипаюсь після безсонної ночі. Свята жінка…

Або відправляла мене гуляти з чоловіком, а сама з онуком йшла гуляти в інший бік.

Оксана сміялася від її розповідей. Після такого довгого періоду безпросвітної туги вона відкрито сміялася з історій сусідки.

Через два місяці старий будинок був готовий до нових мешканців.

Дядько Володя із сином постаралися на славу. Із залишків колишньої величі змогли зробити щось придатне до проживання.

Сусіді пропонували залишитися пожити у них ще. Адже навіть те, що чоловіки змогли зробити все одно для довгого життя, не дуже.

Будинок старий, як ти не крутись з ним, а даватиме про себе знати.

Але Оксані було соромно. І так вони від грошей за проживання відмовилися, а про ремонт будинку і чути не бажали. Які гроші? За що?

Оксана купувала продукти до столу і тітка Марія майже змирилася з тим, що їм все одно хочуть віддячити.

Стара хата швидко наповнилася речами. Будинок Оксани обставили за один тиждень.

Дядько Володя із сином Миколою принесли старий холодильник ще першого ж дня. Шумний, але робочий.

Рідний батько Катрусі і її бабуся з моменту розлучення не давали про себе знати, чому Оксана була рада.

Микола і його батько часом приходили в гості, але по справах. Подивитися, перевірити. Тітка Марія завжди сміялася з цього:

-Удома вони вдвох вже «награлися». Зробили сарай, гараж. Вже занудьгували, а тут ви приїхали і відкрили доступ до нової «іграшки». Досі не награлися. Раніше в цей будинок їм дорога була закрита, а тепер ти їх не виставиш. Оце їм подарунок!

-А я переживала, що нав’язуюсь, – зізналася Оксана.

-Та ти що?! Дивись, з яким завзяттям мужики займаються твоїми грядками! Я тобі потім кущики полуниці дам. Покажу, як її садити. Своя ягода і купувати не треба, – усміхалася жінка.
Життя йшло своєю чергою. Оксана змогла знайти кращу роботу.

А будинок жив своїм життям. Оксана звикла до його кректання і скрипів, на які найчастіше звертаєш увагу ночами.

Микола часом, приїжджаючи до батьків із міста, заходив до Оксани, щоб допомогти, бо вона сама допомоги не попросить.

А в будинку потрібно не тільки щось ремонтувати, але раптом води треба набрати з їхньої криниці або з магазину привезти продуктів?

А може завтра зранку її разом із Катрусею відвезти у місто? Не завжди ж у цьому автобусі…

Розмови ставали довшими, а звичайні зустрічі на порозі поступово перейшли у спокійне спілкування за північ.

Микола спочатку приїжджав до батьків у вихідні. Потім серед тижня став з’являтися, а потім взагалі переїхав до них, заявивши, що в місті йому набридло, а їхати в машині на роботу щодня його анітрохи не втомлює.

Батьки переглянулися і не стали випитувати у сина про справжні причини повернення в рідний дім. І так усе зрозуміло – причина його любові до рідного дому жила за парканом із донькою…

…Після весілля Миколи і Оксани чоловіки одразу взялися за будівництво нового будинку для молодих. Жити можна було і в свекрух, але свій дах над головою необхідний.

Спочатку треба було старий будинок розібрати. Дядько Володя аж світився від щастя, коли зайшов на ділянку молодих, щоб попрацювати. Він не тільки керував процесом, а й сам брав участь.

Жінки клопотали по дому, часом вибігаючи на ґанок від гучних звуків за парканом. За чаєм вони розмірковували про плани на майбутнє і ціни в магазині.

-Оксано! – раптом у хату влетів Микола. – Там таке! Ти не повіриш!

Оксана здивовано глянула на нього.

-Ну що там таке? Кажи вже! – сказала вона чоловіку.

-Будиночок наш не простим виявився! Дивись, що ми знайшли.

Микола простягнув дружині невелику коробочку.

Жінка її відкрила і ахнула.

Там був полотняний мішечок, в якому лежали золоті прикраси з діамантами.

-А мені ж колишні родичі розповідали, що будинок, колись одному багатієві належав дуже давно… – сказала Оксана.

Микола посміхнувся.

-Ми з батьком саме стіну будинку розбирали. Я придивився, а в там дірочка якась з’явилась. Підійшов ближче, а воно більше схоже на якісь дверцята в стіні.

Стало цікаво. Я взяв і відкрив їх. А там ця коробочка. Старезна вже, але скарб зберігся!

-Ну, треба подякувати колишнім сусідам, – засміялася тітка Марія. – Виявляється, і від поганих людей користь буває.

Доньку мені з онукою подарували, ділянкою землі забезпечили, а тепер ще й придане он зʼявилося!