Соромно за поведінку брата. Він як другий раз одружився, так викреслив зі свого життя дітей, які народилися в першому шлюбі. А все тому, що не хоче сваритися зі своєю новою дружиною, яка йому заборонила спілкуватися з дітьми.

Брат Артем у мене одружився вдруге рік тому. Його нова дружина не сподобалася нікому у сім’ї. Не тому, що ми вже всі любили його першу дружину, а просто сама по собі жінка була своєрідна. Її чудово можна уявити десь на базарі, де вона перекрикує інших продавців, лається з покупцями та лізе битися з конкурентами – ну ось такий кумедний типаж.

З першою дружиною брата Софією ми майже не спілкувалися. Вона сама не рвалася налагоджувати контакт, а в моїй сім’ї не заведено нав’язуватися. Не хоче – не треба. Головне, що братові подобається. У шлюбі вони були сім років, за цей час встигли завести двох хлопчаків – шести та чотирьох років.

Я поки що навчаюсь в універі, живу з батьками, тому племінників бачила часто. Сама Софія майже до нас не приходила, їх зазвичай привозив брат, щоб батьки побачились з онуками. Діти завжди були чистенькі, доглянуті, видно, що ними займаються.

А потім у брата з дружиною щось розладналося і вони розлучилися. Розлучення пройшло мирно, без якихось взаємних претензій. Квартира була Софії, брат повернувся до батьків. Він також продовжував регулярно бачитися з дітьми, привозив їх до бабусі з дідом. Взагалі, крім того, що брат переїхав назад до батьківського дому, нічого не змінилося.

Але потім у житті брата з’явилася Марина, та сама хабалка. Брат спочатку хотів привести її до батьківського будинку жити, але після знайомства з нею мама заявила, що не пустить її жити до своєї оселі. Довелося брату зі своєю Мариною винаймати житло.

Через пів року, за які ми майже не бачили Артема, вони з Мариною вирішили одружитися. В захваті від цієї новини ніхто не був, але що тут поробиш. Одружилися вони, а за кілька місяців оголосили про очікування дитини.

– Артеме, а чому ти давно не привозив онуків? – поцікавилася мама, коли брат приїхав у гості. Марина була в іншій кімнаті й розмови не чула.
– Та Софія не дає, там діти то хворіють, то тільки одужали. Ну ти ж її знаєш, – відмахнувся брат. І цю тему закрили.

Через місяць мама прийшла додому у сильному роздратуванні. Ми з татом саме чай на кухні пили.

– Вгадайте, кого я зустріла сьогодні? Софію із дітьми. Я у неї спитала, чого це вона онуків до нас не відпускає, а вона на мене вилупилася, очима кліпає. А потім каже, що з радістю відпустила б, якби знала, що в нас є таке бажання.

– Що, що? – насупився тато. – Це з чого вона вирішила, що ми не хочемо своїх онуків бачити?

– А з того, що Артем, який наш із тобою син і батько наших онуків, вже майже пів року носа не показує до дітей, навіть не дзвонить!

Брат був того ж дня викликаний на серйозну розмову. Приїхав він один, розуму вистачило. Поки батьки розповідали, чого його покликали, брат намагався сховати очі.

– Ну а тепер дай відповідь, як так вийшло, що ти до рідних дітей вже пів року не показувався? – спитав тато.

– Я не хотів лаятися з Мариною. Їй не подобалося, що я перетинаюсь із колишньою. Вона думає, що через дітей та може спробувати мене повернути назад. Ну, на кшталт, маніпулювати буде.

– І ти заради баби, яких у тебе ще може бути три вагони, вирішив на своїх дітей забити? А аліменти ти платиш на них?

– З чого мені платити? Я взагалі квартиру винаймаю, а дружина положенні, ви ж не схотіли нас пускати! – пішов в атаку брат. – От якби ми з Мариною у вас жили, то я міг би гроші Софії віддавати, а зараз ми самі ледве як виживаємо!

Тато промовчав, просвердлив Артема поглядом, а потім мовчки пішов у кімнату. Мама плакала і хитала головою. Мені було просто соромно за брата. Мало того, що підкаблучник, то ще й совісті немає. Брат пішов, коли зрозумів, що бачити його більше ніхто не хоче.

Мама з татом наступного дня з’їздили до Софії, домовилися, що забиратимуть онуків у гості та платитимуть аліменти, які не платить брат. І щоб вона не соромилася звертатися, якщо щось буде потрібно.

– Соромно, що я такого сина виростив, – журиться тато. З Артемом він навіть не хоче розмовляти.

Мама ще якось намагається згладити кути та налагодити спілкування батька з сином, але я теж на боці тата. Артем повівся дуже некрасиво, мені за нього теж соромно.

КІНЕЦЬ.