Щось мені і в голову не приходило, що сестра чоловіка носить мій одяг.
Після одруження ми почали жити в квартирі чоловіка, яку нам залишили свекри. Батьки чоловіка вже пенсіонери, тому переїхали жити в село.
Квартиру вони віддали нам, з умовою, що з нами поки-що буде жити молодша сестра чоловіка, Тетяна. Вона нещодавно закінчила навчання і шукає роботу. Квартира велика, трикімнатна, тому я погодилася жити з зовицею.
Спочатку ми з Тетяною подружилися, але з часом я почала помічати, що зовиця зовсім не така, за яку себе видає. Їй двадцять чотири роки, а вона досі сидить на шиї у батьків. Роботу ніби шукає, але так неохоче, що ще не скоро її знайде.
До того ж, Тетяна – страшенна нечупара. Весь день сидить вдома біля телевізора чи компа, а посуд за собою не помиє. Спочатку саме цей факт мене найбільше діставав, адже я дуже люблю чистоту і порядок.
Ми з чоловіком весь день на роботі: виходимо з дому рано-вранці, а приходимо пізно ввечері. Тетяна весь день сидить вдома одна. Але ось останнім часом я почала помічати, що речі в моїй шафі якось не так розкладені. Спочатку я думала, що сама порядок наплутала, часто все роблю на швидку руку, але намагаюся завжди акуратно.
Потім думала, що чоловік щось шукав і перевернув все на полицях, навіть вилаяла його за це. Але він сказав, що взагалі по шафах не лазить, немає такої звички. Щось мені і в голову не приходило, що це могла бути зовиця.
Якось я прийшла з роботи зашвидко, сунулася на полицю а там все шкереберть. Ні, нічого не пропало, просто як я уявила, що зовиця все це чіпала своїми руками і, можливо, приміряла це на себе, то аж погано стало. Захотілося все це викинути. Подзвонила чоловікові, розповіла, попросила щоб він запитав у сестри – навіщо вона це робить, але він мені не повірив і слухавку кинув.
Гаразд, думаю, я її зловлю. В той день я вранці їй сказала дочекатися мене зі зміни – мовляв, я ключі забула. Думаю – чекатиме, копатися в шафі, а потім, перш ніж відкрити мені двері, все назад суне.
Але у мене ключі були, та й прийшла я трохи раніше обіцяного! Я відкриваю двері і відразу в кімнату! Треба було камеру включити на смартфоні при вході! Зовиця шалено закидала речі назад у шафу зі словами, що там нібито порилася моя собака! Можливо це перше, що їй в голову прийшло!
Зовиця занервувала, сказала що їй потрібно кудись йти і втекла. Я почала уважно розглядати свої речі. Вона дійсно їх міряє! Ми обидві трохи повненькі, тому їй це за розміром. Затягування на светрі, сукні навиворіт. Я зі злістю зателефонувала чоловікові, все розповіла.
Чоловік прийшов увечері, і сказав, що говорив з сестрою, і та йому підтвердила про версію з собакою. Причому він їй вірить. Він нічого не хотів слухати, сказав, що я весь час на неї наговорюю через неохайність.
Типу у мене до неї особиста неприязнь, ось і наговорюю. Я сказала, що можу камеру поставити, а він накричав, що якщо я буду шпигувати за його сестрою, то ми розійдемося.
В підсумку, я ще й винною залишилася! Зовиця чіпає мої речі, міряє їх, а я винна? Думаю, що я так довго не витримаю. Я все розумію, ми живемо в квартирі мого чоловіка, але чи дає це право так нахабно поводитися моїй зовиці. Неприємно ще й тому, що чоловік вірить сестрі, а не мені.
КІНЕЦЬ.