Чоловік свого часу все зробив можливе і не можливе, щоб остаточно відібрати в мене сина. Після розлучення дитина жила з ним, і він вісім років виховував дитину в атмосфері зневаги до мене, син навіть бачитися зі мною не хотів. А тепер у чоловіка нова дружина, якій син від минулого шлюбу абсолютно не потрібний. І чоловік переконує мене забрати дитину.

Наш шлюб був провальним. Чоловік – людина владна, заможна, не зі списку Форбс, але забезпечена. Відносини були, як зараз модно казати, аб’юзивні. За чотири роки шлюбу він майже знищив мене як особистість. Справа не в тому, що чоловік поганий, а я хороша. Я сама все це допустила, чого на дзеркало нарікати.

Я майже одразу після весілля дізналась що чекаю дитину, народила сина. Чоловік був щасливий, що в нього є спадкоємець. Мене допускали до дитини, тільки тоді, коли я годувала груддю, тобто до року, потім дитиною займалася няня. Мені ж вселялося, що я нікчемність і сина виростити зможу тільки таким же нікчемним, а чоловік не допустить, щоби спадкоємець таким був.

Шлюб тривав чотири роки, за які я зламалася і навіть не думала про опір. У ролі жертви мені вже було звично. Стала випивати. А потім чоловік подав на розлучення. Те, що син залишиться з ним, навіть не обговорювалося.

– Тобі ніхто не віддасть дитину. Роботи немає, квартири немає, ти прикладаєшся до пляшки. А будеш чинити опір, я зроблю так, що ти сина взагалі ніколи не побачиш, – попередив мене чоловік.

Я не чинила опір. Я взагалі цей період пам’ятаю, як у тумані. Виїхала до батьків, де замість підтримки отримувала лише закиди, що не змогла зберегти родину та залишилася без сина. Пити почала частіше, а батьки виставили мене з дому.

Дякую братові, який не покинув у цій ситуації та підтримав. Якби не він, то я вже, мабуть, допилась би. Допоміг стати на ноги, допоміг із роботою, з житлом.

Сина я бачила дуже рідко. Найчастіше чоловік не давав, але я бачила, що дитині з ним добре. Я не змогла б йому стільки дати, скільки дає батько. Тут тобі й усілякі секції, і поїздки на змагання, син займався футболом, і кращі педагоги, і поїздки на курорти. Єдине, що мене засмучувало, що син щоразу все менше до мене тягнувся.

Чим старший він ставав, тим більше я бачила вплив колишнього чоловіка на нього. Почав відмовлятися від зустрічей, огризався, не відповідав на дзвінки. Було боляче, дуже боляче, але, з іншого боку, чекати чогось іншого було безглуздо. Колишній докладав зусиль, щоб відірвати від мене сина, щоб у його очах я стала ніким.

Я не кидалася грудьми на амбразуру, не намагалася довести, що я хороша мама. Можливо, це малодушний вчинок, але я просто розуміла, наскільки це безглуздо. На тлі батька я справді виглядала блякло.

Я змирилась, що сина у мене фактично немає. Боляче, гірко, але це так. Я продовжувала йому писати, дзвонити, кликала в гості, але у відповідь отримувала або повний ігнор, або якісь шпильки.

Нині синові одинадцять років. Я три роки тому вийшла заміж, моє життя почало налагоджуватися, зараз ми з чоловіком чекаємо на малюка. Новий чоловік знає про моє минуле, але не засуджує, я за це йому вдячна. За успіхами свого первістка я спостерігаю переважно в соцмережах. Спілкування між нами перервалося остаточно два роки тому.

Нещодавно мені зателефонував колишній чоловік. Такого не траплялося вже років із п’ять-шість. Розмовляти нам не було про що, тому я здивувалася. Через сина він би мені навряд чи зателефонував, адже він вісім років відривав дитину від мене, зрештою свого він досяг. А тут дзвінок.

Колишній сказав, що він вісім років займався сином, а оскільки я не позбавлена батьківських прав, то непогано б і мені включитись у турботу про дитину. Я взагалі не розуміла, про що йдеться. Він пояснив, що одружився близько року тому, і його нова супутниця життя не може порозумітися з пасинком. Тому люблячий батько вирішив зробити широкий жест і дозволити мені забрати сина до себе. Ні в мене, ні в сина ніхто нічого не питав.

Я від такої пропозиції була шокована. Награвся у дбайливого татка і вирішив перекинути підлітка мені? Я була б за, якби не було перед цим восьми років знищення мого статусу в очах дитини. Він мене не вважає рідною, а руку до цього приклав якраз колишній чоловік.

Син два роки зі мною не спілкується взагалі, а бачилися ми востаннє чотири роки тому. Тоді син мені сказав, щоб я до нього не наближалася і не ганьбила його своєю присутністю. Чоловік тоді задоволено посміхався.

А тепер я маю забрати підлітка, який мене ненавидить, бо його батько вирішив особисте життя налагодити? Я так не погоджуюся. Тим більше я живу на території свого чоловіка, який навряд чи захоче прийняти пасинка. До того ж мені скоро народжувати, я не впораюся з немовлям та вороже налаштованим підлітком.

– Ти це робиш, щоб помститися мені, так? – біситься колишній. – Навіть через сина готова переступити заради цього!

А я не намагаюся мститись. Я стільки років рвалася до сина, хотіла їм займатися, але натикалася на глуху стіну, яку збудував саме колишній чоловік. Як зараз мені налагодити контакт із сином? Я не уявляю.

Колишньому я сказала, що сина не заберу. По-перше, мені нікуди, по-друге, я не зможу його забезпечити всім необхідним, до чого він звик, а звик він до розкоші. По-третє, син сам не рветься зі мною навіть телефоном спілкуватися, про який переїзд йде мова?

Сина шкода, йому там доводиться несолодко. Але якщо я його заберу, то буде набагато гірше всім нам. Я до цього не готова.

КІНЕЦЬ.