Коля віддав йому згорток з грошима, сказав:«Нехай у тебе буде тато». І пішов додому, а Денис ще довго стояв і не розумів, як таке можливо.
Але все змінилося, коли Коля пішов до школи: на 1 вересня він один прийшов тільки з мамою. Коля подарував вчительці букет квітів і розплакався. А однокласник Денис ще й піддавав вогню, він завжди шукав слабших за себе, щоб принизити чи образити їх.
Сім’я Дениса була найзаможнішою у їхньому районному центрі. Батьки мали мережу магазинів і справи у них йшли добре. Тому Денис завжди виділявся найкрутішим одягом та телефонами.
З кожним роком, коли вони ставали старшими , різниця між хлопцями була колосальна. Денис часто катався на своєму новому велосипеді повз будинок Колі. А в нього велосипеда не було. Хоч хлопець завжди мріяв про нього, але мама не могла собі дозволити купити його. Тому, Коля дуже засмучувався, бо хотів теж їздити з хлопцями, але в результаті сидів у своїй кімнаті. Не буде ж він бігати за ними, поки вони катаються.
Але, коли Колі виповнилося 10 років, мама подарувала йому велосипед, саме такий про який мріяв хлопець. Радості не було меж і Коля одразу поїхав кататися на ньому.
Друзі одразу прибігли, вітали Колю з днем народження та з таким крутим подарунком. Аж тут прийшов Денис, і коли він побачив велосипед Колі, він дуже розлютився, оскільки хлопець не звик до того, що хтось може мати щось краще.
«Певно, ви з мамкою рік хліб їли, щоб купити цей велосипед», — зневажливо сказав Денис. Коля намагався щось відповісти, але Денис штовхнув його з велосипеда, а сам сів на нього і зник за рогом. Хлопці намагалися його наздогнати, але Денис швидко заїхав до себе додому і зачинив ворота з табличкою ” Злий пес”.
Через годину тато Дениса повернув велосипед Колі і в знак вибачення привіз імениннику торт. Його син Денис йшов за батьком і ледве промовив : «Вибач, будь ласка. Я вчинив погано, я так більше не буду».
Хоча, насправді Денис постійно знущався над хлопцем у школі. Він то шарпав Колю, поки ніхто не бачив, то тарілку з супом перевернув на хлопця, то оббріхував його.І ніхто нічого не міг сказати Денису , так як всі його боялися.
Аж тут справи у батьків Дениса почали йти на спад, бізнес вже давно не процвітав. У Дениса вже не було найкрутіших телефонів, а батьки були змушені продати машину.
Важкий фінансовий період у сім′ї припав на підлітковий період хлопця, а це значно погіршувало ситуацію: після закінчення школи він планував навчатися за кордоном, але тепер всі його плани зійшли на ні .
Коля, в свою чергу, дуже добре навчався. Йому дуже подобалась математика та комп’ютерне програмування. Хлопець часто їздив на олімпіади та конкурси, де займав перші місця. І нарешті, його помітив престижний столичний університет. Хлопець за свій науковий проєкт виграв грант на безкоштовне навчання. Про хлопця навіть написали у місцевій газеті.
Коля був дуже щасливий такій можливості, та він ніяк не міг уявити, як це все відбувається. Його бентежила та думка, що він не знав за що він житиме в Києві. Тому хлопець почав підробляти: інколи мив підлогу у супермаркеті , інколи створював мобільні додатки на замовлення, а також працював в інтернеті.
Тепер хлопець мріяв про гарний потужний ноутбук, тому, він всі зароблені гроші відкладав на нього. Аж тут, секунда часу, — і Коля лежав на землі, а над ним схилився Денис.
Коля відштовхнув Дениса , як тут надійшла їхня вчителька, яка поверталася з роботи додому. Денис кричав вслід Колі, що завтра вони договорять .
Але, не судилося. Почалася війна. Їхнє містечко близько до кордонів, але на той час було спокійним, тому до них кожного дня почали прибувати люди, які тікали від війни .
Якось, мама Колі прийшла додому і повідомила, що тата Дениса забирають на війну. Сказала, що потрібно купити форму, взуття, каску, бронежилет — усе це спорядження потребувало дуже багато коштів. Тому, мама сказала, що збиратимуть цілою вулицею — хто скільки зможе.
Коля, не думаючи, пішов до кімнати, дістав всі гроші, які тримав на покупку ноутбука і відніс до Дениса.
Денис відчинив двері , а Коля віддав йому згорток з грошима, сказав:«Нехай у тебе буде тато». І пішов додому, а Денис ще довго стояв і не розумів, як таке можливо.
КІНЕЦЬ.