Чоловіка Ганни не стало раптово. Він не скаржився на здоров’я, проходив огляди, у висновку завжди було – здоровий! А одного ранку не прокинувся.

Найдивніше сталося ввечері перед цією бідою. Чоловік каже Ганні:

– Лягай спати з дітьми, – раптом сказав Ігор.

– З чого це раптом? – здивувалася Ганна.

– Уявляєш, прокинешся вранці, а мене не стало, – сказав чоловік і засміявся.

– Та ну тебе! Погані в тебе жарти, – образилася Ганна, забрала свою подушку і пішла спати в дитячу на диванчик.

Вранці ображена Ганна пішла готувати сніданок, а діти побігли будити батька.

– Мамо, ма-а-ама, – почали вигукувати діти. – А тато не хоче прокидатися.

– Ну що за жарти? Швидко снідати, запізнитесь до школи та садка, – роздратовано гукнула Ганна.

– Мамо, а тато якось дивно виглядає, – сказав син, сідаючи за стіл. 

У Ганни мало чашка не випала з рук. На душі стало хвилююче, зійти з місця не було сил.

– Мамо, ти чого? – голос дітей привів Ганну в себе.

А далі було прощання, сльози, гіркота втрати. Як пережила це Ганна, одному Богові відомо. Але час минав, треба було дбати про дітей. Це повернуло Ганну до звичного життя.

Через три роки Ганна познайомилася з Володимиром, він був у розлученні, і судився з колишньою дружиною з приводу, з ким житиме син. Саме це подобалося Ганні, якщо чоловік не лишає свою дитину, значить, він хороша людина. Тоді так подумала наївна Ганна.

Володимир переїхав жити до Ганни, з дітьми він лагодив, працював – все було чудово. А одного разу Володимир завів ось таку розмову:

– Ти ж не користуєшся дачею. Чому не продаси?

– Дачу будував чоловік. Він дуже любив там бувати. У мене рука не піднімається її продавати. І одній утримувати її важко.

– То, може, продамо її, – здивував Ганну Володимир.

– Навіщо? Може, діти виростуть і збудують там добротний будинок, – замріяно відповіла Ганна.

– Так, розумієш, мені сина не віддають. Я не маю свого житла. Навіть якщо ми з тобою одружимось, і я в тебе пропишуся, то все одно, квартира в тебе маленька. А так продамо твою квартиру та дачу, купимо велику квартиру чи будинок. Але спершу треба нам з тобою зареєструватися, щоб і в мене була частина квартири. Тоді суд віддасть мені сина.

Сказати, що Ганна здивувалася від такої пропозиції, не сказати нічого. Вона довго сміялася. Дуже довго

…

Володимир стояв приголомшений від реакції Ганни, він щиро не розумів: Що не так?

Ганна заспокоїлася тільки після того, як умилася холодною водою:

– А не пішов би ти подалі зі своєю пропозицією.

– Куди? – Не розумів Володимир.

Ганна не відповіла, вона збирала нечисленні речі Володимира.

– Ти розумієш, що мене ти не тільки виставляєш, а й залишаєш без сина? Жорстока ти та меркантильна.

У Ганни навіть слів не було, вона мовчки помахала рукою Володимирові та зачинила двері квартири.

КІНЕЦЬ.