Після весілля Олег перевіз молоду дружину до батьківського дому.

– Місця повно. Та й мамі з татом приємно буде, що ми з ними поживемо, – переконував дружину Олег.

Олена погодилася. Тоді вона ще не дуже добре знала Віру Іванівну, маму Олега.

Глава сімейства Сергій Петрович перебував у вічних роз’їздах по відрядженнях. Домашні його бачили рідко.

Чого не скажеш про свекруху. Віра Іванівна давно не працювала. Чоловік забезпечував усе сімейство.

А вона займалася домашніми справами. Доглядала сад і невелику присадибну ділянку.

— Нарешті, у мене помічниця з’явилася, — зраділа свекруха, коли Олег із Оленою до них переїхали.

Дівчина усміхнулася у відповідь. У її батьків також була дача. У літній сезон вона охоче поралася разом з мамою на грядках.

— Сьогодні висаджуватимемо помідори, — сказала свекруха.

Олег пішов працювати, у Олени був вихідний.

День стояв чудовий.

Олена з радістю взялася до справи. Але вже за п’ять хвилин зазнала розчарування.

– Хто ж так садить? Потрібно спочатку полити! – вчила невістку свекруха. – Надто глибоко закопуєш кущі. Відійди, давай краще я сама.

– Ти вперше, чи що? У вас городу ніколи не було? – дивувалася Віра Іванівна.

Ось мама, Олену завжди хвалила. Вони працювали дружно, з жартами. Всю важку роботу брав на себе батько. І врожай збирали чудовий. Усього вистачало.

– Думала, будеш мені помічницею. Але бачу, із землею ти зовсім не товаришуєш. Гаразд, після обіду хочу зайнятися ремонтом. Шпалери в коридорі переклеїти. Може, хоч тут виявиш свої здібності, – єхидно сказала свекруха.

Жодних здібностей перед свекрухою Олені виявляти вже не хотілося. Настрій зіпсувався. Але відмовити їй не спромоглася.

Незабаром на голову невістки посипалися докори. То шпалери нерівно відрізала, то стіну клеєм погано промазала.

— Нічого твою дружину батьки не навчили. Як із нею жити збираєшся?

Розмова між Олегом та Вірою Іванівною проходила на кухні. Олена проходила повз і стала її мимовільним свідком.

— Мамо, ти надто до неї чіпляєшся, — заступився за Олену чоловік.

— Подивимося, як заспіваєш, коли житимете окремо. Адже вона нічого не вміє робити. Руки не з того місця ростуть, – не заспокоювалася свекруха.

Дівчина мовчки проковтнула ці слова. Вдала, що нічого не чула.

Але перед сном, залишившись із чоловіком наодинці, попросила:

– Давай знімемо квартиру, – сказала Олена до Олега.

– Олено, та ти що? Мама з татом приймуть це на свій рахунок. Ще образяться, – пояснив Олег.

«Гаразд, потерплю. Може свекруха заспокоїться», – вирішила невістка.

Наступного дня вона збиралася на роботу, коли до кімнати зайшла Віра Іванівна.

— Увечері постарайся прийти раніше. До нас сьогодні гості приїдуть. Допоможеш мені стіл накрити, – командним тоном сказала свекруха.

– Не можу. У мене начальниця сувора. Без серйозної причини ніколи не прошу, – сказала Олена.

— А хіба моє прохання для тебе не причина? — Віра Іванівна щиро здивувалася. — Будуть наші давні знайомі. Ми з ними вже багато років дружимо.

«Дружите на здоров’я, то я тут до чого?», – подумала Олена.

Вголос нічого не сказала. З роботи прийшла, як завжди.

Застілля йшло повним ходом.

— Ну, я ж тебе просила, — сердито прошепотіла їй на вухо свекруха, коли дівчина приєдналася до спільної компанії. — Довелося мені самій робити все. Ледве встигла.

— Я піду в кімнату. Їсти не хочеться, голова щось важка, – Олена тихенько вислизнула з-за столу.

Вони лягали з Олегом спати, коли до них зазирнула Віра Іванівна.

– Твоя поведінка мене дивує, – почала вона прямо з порога. — Мало того, що відмовилася мені допомогти з приготуванням, ще й сидіти з нами не захотіла.

— Гості прийшли до вас. Моя присутність була зовсім необов’язковою. А відпрошуватися з роботи, щоб накрити стіл вашим гостям, це занадто, – не витримала Олена.

— Олеже, ти тільки подивися, як твоя дружина зі мною розмовляє? Я до неї всією душею, а вона…

Несподівано свекруха розплакалася і вийшла.

— Тобі треба вибачитись перед мамою, — сказав Олег.

– І не подумаю. Нічого поганого я твоїй мамі не зробила. І ще. Завтра я з’їжджаю. А ти сам вирішуй — чи поїхати зі мною, чи залишитися з батьками.

Висловившись, вона відчула полегшення. Мама завжди вчила її: за себе треба стояти. А Олег уже дорослий чоловік. Нехай сам думає, як вчинити.