Ми із чоловіком прожили 30 років. Виростили двох гарних дітей. Не можу сказати, щоб жили душа в душу, але любили одне одного, поважали, багато всього робили разом.

Погано було одне – він пив. Спочатку просто міг прийти в такому стані, потім почав йти в загули. Він не зникла людина, багато чого досяг на терені тренерської роботи, я завжди йому допомагала порадами, оскільки теж учитель фізкультури.

Але з цією його звичкою упоратися нам не вдалося. Я до залежності ставлюся дуже негативно, а для нього це здається вадою. Звідси накопичувалися образи, були скандали, сварки, зрештою, відчуження.

Я багато разів шукала його у місті, підбирала, привозила додому, тягла до квартири на очах у сусідів. Нарешті настав момент, що я більше не можу.

Перспектива доживати так життя просто приводила мене до відчаю. І я вирішила розлучитися. Це було найважче у моєму житті.

Він мене вмовляв залишити все як їсти, обіцяв ніколи більше не пити, але я розуміла, що якщо піддамся, все залишиться як і раніше. Я на два місяці поїхала до іншого міста.

У мене був друг в інтернеті і в цей важкий момент ми зблизилися. Коли я повернулася додому, подала на розлучення. Він мене знову вмовляв не розлучатися, жити у різних кімнатах, але разом.

Розлучилися ми близько 3 років тому. Підтримували дружні стосунки, я допомагала, коли просив, йому й свекрусі. У мене були стосунки з тим чоловіком, залишилися вони і зараз, з ним мені добре та комфортно, ми ставимося одне до одного з великою ніжністю.

Він не п’є, допомагає, але є у нього недолік характеру, який усе псує: раптові спалахи гніву, які не може контролювати. У такі моменти він жбурляє речі, б’є посуд.

Чоловік півроку тому познайомився із дуже молодою дівчиною. Йому 53 років, їй 35 років. Це мене дуже стурбувало. Саме так, я думала, що це банальні ревнощі, але велика частка саме тривоги.

Між ними велика відстань. Спілкуються в соціальній мережі. Можуть лише їздити відпочивати разом. До себе його вона не кличе, соромиться перед знайомими.

Він хоче привезти її сюди. Дуже страждає наша дочка, бо любить батька. Вона презентувала себе успішною забезпеченою жінкою, але дуже вправно приховує своє життя і перевірити нічого неможливо.

Чоловік після кожної поїздки йде в загул, став зовсім схибленим на телефоні, нервовий, поганословить, чого не було раніше ніколи. А мене став сприймати як ворога, звинувачувати, що я налаштовую проти нього рідних.

А я зрозуміла що, незважаючи ні на що, люблю його і переживаю за його життя. Він залишився для мене рідною людиною, це те, що я не можу зі свого серця.

Дуже боляче. Заплуталася зовсім. Наче і іншого люблю теж, і готова допомагати йому, але все одно відчуття, що поряд зі мною людина тимчасова.

Напевно, ви скажете собака на сіні. Не так це, я не вибираю між ними, моє серце не бажає відпускати чоловіка, хоча розумом розумію – треба.

КІНЕЦЬ.