У двоюрідної сестри був наречений з села. На відміну від всіх місцевих жителів він і його мати були інтелігентами.

З господарства тільки кури, ніяких поросят і корови. Город садили маленький, та й як саджали – місцеві за гроші або пляшку обробляли їм грядки. Сестра приїжджала на літо в село з міста.

На річці і познайомилися. Стосунки тривали кілька років. Під час канікул взимку і влітку зустрічалися в селі. В інший час зідзвонювалися і переписувалися.

Сестра в той час вчилася в інституті. А наречений у військовому училищі. Мати його, потенційна свекруха, пишалася сином, говорила про його блискуче майбутнє, а сестру мою терпіти не могла.

Всім кому можна і не можна розповідала, що сина її вона не любить, покрутить хвостом та й кине. Насправді, ми не бачили взаємної любові в цих стосунках. Він любив, а вона лише дозволяла себе любити.

Сталося так, що він перед від’їздом на навчання заїхав до неї в гості. Від обіду відмовився, погодився на чай. Тут вона випадково помітила дірку на його шкарпетці і звідти виглядав великий палець. З її слів, стало гидко так, що ледве дочекалася поки він «досьорбає чай і звалить».

Ще як на зло, забув у неї наручний годинник. Навіщось зняв його, коли мив руки. Через кілька хвилин повернувся за ним. Вона відкрила двері, сунула йому годинник і зачинила двері. На цьому відносини припинилися.

Її просто перемкнуло. Вона перестала відповідати на його дзвінки і листи. А пізніше написала, що покохала іншого, хоча нікого в неї не було. Минув час.

Вона вийшла заміж, має дитину, він теж одружився. Іноді сестра згадує цього нареченого і зітхає: “Ось в столиці живе … і я могла там з ним жити … а сиджу в цій глушині! «Ми їй нагадуємо:” А як же дірка в шкарпетці?» А її відразу пересіпує: «Ой, фу ні! Ні і ні!”

КІНЕЦЬ.