Наталка забігла в квартиру абсолютно щаслива.

-Ну нарешті! Нарешті це сталося! – подумала вона.

Наталка подивилася на годинник: у цей час її батьки зазвичай пили чай. Ось і зараз світло на кухні горіло і чулася тиха розмова.

Наталка зробила серйозне обличчя, зайшла у ванну, вмилася і зайшла на кухню до батьків.

-Наталочко, привіт! – посміхнулася одразу мама. – Де була?

-Та, так… З Андрієм гуляла.

Звичайно їй хотілося сказати батькам, що після трьох років зустрічей вони нарешті вирішили почати жити разом, а потім одружитися, але не наважилася.

-Краще це зробити, коли вже квартиру винаймемо і речі перевеземо. Так би мовити, поставити перед фактом, – подумала вона.

А ввечері перед сном Наталка ще довго лежала в ліжку і посміхалася від щастя…

Весь наступний тиждень Наталка з Андрієм активно шукали собі квартиру. Щодня вони мали хоч один, але перегляд.

Багато які з квартир Наталці подобалися, але Андрій у кожній знаходив якісь недоліки.
На другому тижні пошуків вони стали рідше виїжджати на огляди, а на третьому загалом подивилися тільки дві квартири.

Але потім… Потім сталося найгірше. Після огляду останньої квартири Андрій сказав:

-Наталка, ти знаєш, я зрозумів, що не готовий щомісяця витрачати стільки грошей на оренду. Все-таки квартира має бути своя!

Наталя стояла навпроти нього і кліпала очима.

-І що ти пропонуєш? – запитала вона і стиснула губи, щоб не розплакатися.

-Ну як що?! Ти ж відкладаєш на квартиру? От і я буду. Удвох ми ж швидше назбираємо. Тільки мені для цього роботу треба поміняти. На більш високооплачувану. Тим більше скоро ми одружимося, діти підуть…

Від цих слів Наталя підбадьорилася.

-А чому ні? – подумала вона. – Якщо вони разом почнуть збирати, то швидше будуть мати потрібну суму. Тим паче, якщо Андрій поміняє роботу…

-Я тебе кохаю, Наталочко, – почула вона і посміхнулася.

-Я тебе теж, – відповіла Наталка.

А потім Наталка почала допомагати Андрію шукати роботу, хвалити його і мотивувати на “подвиги”.
На жаль, все сталося так само, як і з квартирою: на першому тижні пошуків роботи Андрій відвідав багато співбесід, на другому – всього пару, а на третьому – жодної.

-Ех, Наталю! Нікому я не потрібний! – журився Андрій.

А Наталя все підбадьорювала його і підбадьорювала, говорячи, що він обов’язково знайде роботу своєї мрії.

-Знаєш, Наталю. Напевно, я її вже знайшов – це там, де я зараз працюю!

І знову Наталка стояла і тільки кліпала очима.

Вона намагалася щось сказати, але не могла. Усі її надії та мрії в секунду зникли. Вона розуміла, що так нічого не зміниться, що все залишиться, як і раніше. І Андрій це підтвердив…

-Наталю, так нам і так добре, правда ж?

Наталя кивнула.

-Я тебе кохаю, – сказав Андрій.

-Я тебе теж, – машинально сказала Наталка.

На вихідних у Наталі зовсім не було настрою ні щось робити, ні кудись виходити.

Звичайно, Андрій кликав її в парк, але вона сказала, що заслабла і не пішла. Наталя знала, що Андрій запитуватиме, чи домовилася вона з кимось щодо квартири, щоб вони побули вдвох, чи може зняла номер…

-Та що ж це таке! – Наталя сердилася сама на себе. – Як я можу терпіти все це?! Чому я повинна з кимось домовлятися? Чому я повинна платити свої гроші?!

І Наталка розплакалася…

У кімнату постукали.

-Наталю, – це була мама. – Прийшла Мариночка. Ти вийдеш?

-Так, звичайно, – сказала Наталка і почала витирати сльози.

-Ну, хто б сумнівався! Принесло сестричку! – подумала дівчина.

Насправді Наталя любила Марину. Марина була яскравою, красивою, доброю і дуже вимогливою до чоловіків…

-А я вагітна! – радісно повідомила Марина.

Наталя здивовано дивилася на сестру.

-Чекай, як же так? Ти ж казала, що спершу треба вийти заміж…

-А я виходжу заміж. Через три тижні.
-Ого! Значить буде супер весілля із купою гостей?

-А от і не вгадала, – Марина розсміялася. – Будуть тільки його батьки, мої батьки і ти!

Наталя розчаровано дивилася на сестру. Їй здавалося, що її сестра мала зробити бенкет на весь світ.

-Як же так? – Наталка задумалася і у неї виникла ідея. – Маринко, у нього немає грошей, так?

Марина знову засміялася.

-Чому ні? Є! Ти ж знаєш мої принципи: чоловік і жінка мають добре заробляти. Ти ж знаєш, що якщо мій хлопець заробляв мало, то одна з умов подальших зустрічей – це його саморозвиток і зростання. Просто я байдужа до свят і прагматична – навіщо викидати гроші на вітер?

Сестри проговорили весь вечір. А коли Марина пішла, то Наталка вирішила – з Андрієм вона розлучається і крапка! Марина має рацію – хочеш, щоб поряд з тобою була жінка, розвивайся і йди вперед…

Минув час. Наталя дуже важко сприймала розставання з Андрієм. Він був такий звичний, такий рідний, їй не вистачало його очей, які з обожнюванням дивилися на неї.

Це з одного боку.

А з іншого, її самолюбство було зачеплене. І все тому, що Андрій легко погодився на припинення стосунків, а через тиждень знайшов собі нову дівчину, а ще через кілька місяців одружився з нею!

-Оце так… – самооцінка Наталі понизилася далі нікуди.

Добре, що Марина була поряд.

-Наталю, ти все зробила правильно! – сказала вона.

-Так… Правильно… Він тепер одружений, а я одна! – Наталка заплакала.

Марина обняла сестру і почала гладити її волосся.

-Ну послухай… Ну одружився і що з того? Напевно ти думала, що він буде сумувати і роботу свою поміняє і вирішить всі ваші проблеми. Адже так?

Наталя кивнула. Звичайно ж вона думала, що Андрій благатиме її про повернення.

-Так от цього не сталося. Більше того, він одразу знайшов собі іншу з грошима і переїхав в її квартиру і живе за її рахунок. Ну, подумай, тобі таке треба?

Наталя схлипнула, а Марина продовжила.

-От ти на квартиру гроші збираєш? Збираєш! Ось і побралися б ви коли, нарешті, ти квартиру цю б купила… Років через десять. І що, це життя? Та радіти треба, що ти знайшла в собі сили розлучитися з цим Андрієм. Так що витирай сльози і починай життя з чистого листа!

І ось помчав час. День змінював інший, потім третій… А в Наталки так нічого і не змінювалося.

-Та ти просто займися чимось нарешті, – говорила їй Марина. – На танці запишись, або в зал, або в басейн. Та хоч бігати почни!

Але Наталя все відмахувалась від цих ідей. Так і йшло все – дім-робота-дім.

-Все-таки треба щось робити, – подумала Наталка, коли її життя стало їй набридати.

І вона вирішила почати бігати. Ну а що? Витрати на біг маленькі – купив кросівки і спортивний костюм та й бігай собі на здоров’я.

А ось танці і фітнес коштують грошей. А Наталка витрачати їх не хотіла – вона все далі збирала на окрему квартиру.

Перший тиждень вона ледь знаходила в собі сили вийти на вулицю, піти в парк і побігати, а з другого втягнулася і далі навіть не уявляла себе без бігу.

І ось одного разу сталося неймовірне. Під час пробіжки її наздогнав якийсь хлопець і побіг поряд із нею.

-Привіт, – сказав він. – А я давно за тобою спостерігаю. Мене Сергій звуть.
-Привіт. Я – Наталка.

Ось так в Наталі почалися нові стосунки.

Звичайно, Сергій дуже відрізнявся від Андрія. Він дарував Наталці квіти, вони ходили і в кафе, і в театри.

Більше того, у Сергія була власна квартира і він розповідав Наталці, що щойно поміняв роботу на дуже хорошу.

Наталя була щаслива.

Дуже швидко вони з’їхалися і стали жити разом. А потім якось раптово Наталка завагітніла і Сергій запропонував їй розписатися.

-Ну ні… Тільки не зараз, – Наталя не була такою, як Марина.

Вона мріяла про сукню, красиву зачіску і застілля. Вона хотіла відчути себе принцесою. Більше того, виходити заміж вже у положенні вона точно не хотіла.

-Давай краще вже після того, як народиться дитина і їй виповниться років зо два. Давай, га?

-Ну гаразд, – погодився Сергій. І цю тему було закрито.

А потім сталося незрозуміле.

-Наталю, я купував собі ковбасу. Де вона? – запитав її якось Сергій.
-Ковбасу? Ааа! Я її з’їла, вибач.

-Це я купив. Будь ласка, більше не бери ті продукти, які я собі купую, – Сергій сказав це повільно, підкреслюючи кожне слово.

Наталка дивилася на нього з широко відкритими очима.

Ситуацію зам’яли, але Наталя занепокоїлася.

-Як же так? – думала дівчина. – Все, що кожен купував, було спільне, а зараз раптом з’явилося щось окреме?

І що більше Наталка про це думала, то ставала все сумніша і сумніша.

Вона зауважила, що останнім часом Сергій взагалі ні на що не витрачає свої гроші. Все купує Наталка та ще й рахунки оплачує.

-Сергію, що у нас відбувається? Як ми будемо жити? У нас же незабаром з’явиться малюк, – Наталка не витримала і вирішила розставити всі крапки над «ї».

-Та все нормально. А що таке? – почав Сергій.

Але потім з’ясувалося, що нічого нормального нема. Що Сергій ніде не працює і ніколи не працював! Що гроші йому давали батьки, а зараз перестали…

Тому що чоловік має утримувати свою сім’ю сам. А ще має великі борги в банках!
-Наталочко, чесно кажучи, я тебе люблю. І я хочу бути з тобою. Але ця дитина… Це все через неї. Що можна зробити?

Наталка застигла. Ні, ну треба ж, так брехати!

-Я не розумію… Ти ж казав, що їздиш на роботу… А де ти був весь робочий час?

-У справах їздив, чи вдома був. А що?

-Та так нічого.

-Так що можна зробити?

І тут Наталюу розізлилася. На Сергія… На себе… На Марину, яка порадила їй почати бігати. Ось! Добігалася!

-Можна… Завжди все можна зробити! – сказала вона.

Наталя вийшла в коридор, взяла свою сумку і сказала:

-Вважай, що ні мене, ні дитини ніколи не було.

І вийшла із квартири.

Йшов час. Наталя народила сина і поринула в турботи про нього.

Вона намагалася не згадувати, ні про Андрія, ні про Сергія.

Тим більше, Сергій навіть не поцікавився, як вона і не дзвонив з того дня, як вона пішла від нього.

Так пролетів рік, другий, третій. Наталя вийшла на роботу. І просто працювала. Вона більше не хотіла жодних стосунків. Вона образилася на все і завжди говорила про чоловіків тільки негативне.

І тільки один чоловік був винятком – це був чоловік її сестри…

-Наталка, ти обов’язково зустрінеш свого чоловіка. Чесно-чесно, – знову підбадьорювала її Марина.

А Наталя тільки зітхала.

-Угу, зустріну. Я притягую лише якихось неправильних! Хіба я хотіла, щоб у мене так склалося життя? А Сергій? Добре хоч заміж за нього не вийшла. А то зараз би кредити свої мені віддав.

-Ну так у чому проблема? Змінися і почни вже притягувати інших чоловіків! – сміялась Марина.

Наталя теж починала сміятися.

-Та як же мені змінитися? Я, мабуть, з народження така.

-Ну хоча б просто стеж за собою і купуй гарний одяг, який тобі підходить, – радила Марина.

Був звичайний нічим не примітний день. На вулиці дощ.

Цього дня у Наталі було мало справ по роботі, тому вона рано йшла додому і дуже поспішала побільше відпочити. Вона була на високих підборах і в легкому пальто! І все через цю безглузду роботу.

Звичайно, вона могла взяти таксі, але всередині не дозволяла собі цього зробити, тому що вважала, що це розкіш.

А потрапити додому швидше дуже хотілося.

Тому щойно Наталка вийшла і побачила свій автобус, то побігла до нього з усіх ніг.

А даремно… Тому що примудрилася підсковзнутися.

Звичайно ж, автобус поїхав… А ще вона викликала сміх якихось молодих людей.

І Наталці стало прикро і дуже захотілося розплакатися.

Але плакати не можна було, бо тоді потече весь її макіяж. Хоча чому не можна? У неї брудне пальто, зламаний каблук. Можна, мабуть! Їй можна все! І сльози потекли по Наталчиних щоках.

-Ну… Не плач… Та все нормально. Підбори ламаються на щастя!

Наталя відчула, як хтось підняв її, поставив на ноги і став обтрушувати її пальто. То був якийсь чоловік.

-Йти можеш? – запитав він.

Наталя заперечливо похитала головою.

-Тоді поїхали, я підвезу, – чоловік взяв її під руку і повів до машини.

-Добре, – сказала вона трохи вагаючись.

Дмитро, так звали її нового знайомого, відвіз її додому і забрав її чоботи, сказавши, що полагодить їх.

Він був милий і привабливий. Але Наталя знала, що вірити чоловікам не можна.

Минуло кілька днів.

-Мамо, давай погуляємо на майданчику, – запропонував син.

-А давай, – погодилася Наталка.

Вони підійшли до майданчика і син помчав кататися з гірки.

-Привіт, – до Наталці раптом підійшов Дмитро. – Ось, полагодив чоботи. Подивися.

-Спасибі, – Наталка усміхнулася. Вона взяла пакет із чоботами і зазирнула всередину. І справді той самий “щасливий” каблук був на місці.

-Як самопочуття?
-Чудово!

Наталя нервувала. Їй хотілося, щоб Дмитро швидше пішов, але він не йшов.

-Це твій син? – запитав чоловік.

-Мій, а що? – з викликом запитала Наталка.

-Нічого. Я, до речі, інші чоботи тобі купив. На маленькому каблучку. Дуже схожі на твої перші.

Наталя стрепенулася:

-Та що ж це таке?! Навіщо! Навіщо ти це зробив? Хіба я просила?

-Наталю, Ну я просто подумав, що ходити тобі по магазинах зараз важко, ось і вирішив допомогти.

-Та зараз в інтернеті замовити не проблема! Слухай, що ти хочеш від мене? Грошей?

-Ні… У мене є гроші.

І тут Наталка уважніше подивилася на Дмитра.

-А квартира? Також є? – запитала з недовірою вона.

-Є. І машина є. Ти ж на ній сама їздила!

-А робота?

-І робота є.

-А дружина?

-А от дружини немає. Розлучений я. Дітей теж немає, але завжди хотів. А тебе просто хотів запросити на прогулянку.

-Мамо, погойдай мене, – почула Наталка.

Вона побачила, що син забирається на гойдалку.

І вона, і Дмитро поспішили йому допомогти.

Син з подивом дивився на супутника Наталі.

-Ти повернувся? – раптом запитав він Дмитра.

Навіщо це запитання Наталя не могла зрозуміти.

-Звичайно повернувся, – відповів той.

-А я знав, що повернешся. Тато ж завжди повертається, – серйозно відповів син.

Наталя відкрила рота, щоб сказати, що це не його тато і взагалі чужий дядько, але потім передумала.

Їй навіть стало цікаво, як Дмитро вибереться з цієї ситуації.

А він справді взяв і вибрався. Тільки для цього йому довелося спочатку одружитися з Наталкою.

Наталя підходила до будинку батьків. Вона хотіла швиденько допомогти їм і повернутися додому до улюбленого сина і чоловіка.

-Привіт, – несподівано дорогу їй заступив Андрій.

-Привіт, – здивовано відповіла Наталка. – Що ти тут робиш?

-Тебе чекаю. Знаєш, я ж розлучився. Через тебе…

Андрій дивився на Наталю такими ж захопленими очима, як і тоді, коли вони зустрічалися.

Наталя здивувалася.

-А я ж тут при чому? – запитала вона.

-Ну як це при чому, я ж тебе люблю!

-А я вже ні. Вибач, я поспішаю.

І Наталка пройшла повз.

Потім вона дізналася, що це не Андрій розлучився, а дружина подала на розлучення.

А одного разу їй зателефонував Сергій.

-Наталко, привіт. Хотів дізнатися, як у тебе справи? Як наш малюк?
Ні, ну треба ж! Минуло пʼять років від народження сина, а він надумав подзвонити.

-Привіт, – сказала Наталка. – Як наша дитина запитуєш? А яка дитина? У нас з тобою ніякої дитини не було!

Наталя поклала слухавку і видалила номер Сергія.

А потім підійшла до сина і чоловіка і змовницьки сказала:

-Хочете секрет?

-Звісно! – сказали обоє.

-Мені здається, що в когось скоро буде або сестричка або братик, – Наталка скуйовдила волосся сина. – А хтось, – вона глянула на чоловіка. – Хтось стане татом.

-Ти серйозно? – запитав Дмитро.

Наталя посміхнулася і кивнула.

-Бачиш, я ж казав, що підбори ламаються на щастя, – сказав їй чоловік.

І вони засміялися…