Коли Геннадій згадував молодість, то насамперед у пам’яті спливає його знайомство з дружиною Оленою.

На той час йому було двадцять три роки…

Він усе життя прожив у невеликому райцентрі, щоправда їхав вчитися в технікум в інше місто, але після навчання повернувся додому.

Якось не прижився він у великому місті. Досі йому не подобається шум величезного міста. Він мав можливість влаштуватися на великий завод, проходив там практику.

Але не захотів, його тягнуло до свого провінційного містечка. Де життя йде неквапливо, його мала батьківщина – старовинне містечко з розлогими липами, зелене і затишне влітку, біле і засніжене взимку.

У технікумі Геннадій із дівчат ні з ким не зустрічався, друзі-дівчата були, а щоб кохання, то ні.

Не трапилося з ним такого у студентські роки, хоча коли ще закохуватися, якщо не в ті часи. Він був скромним хлопцем, подобалися дівча, але не зустрічався.

Приїхавши додому після навчання, він влаштувався в механіком, потім головним механіком, так і пішов на пенсію.

Цінували його на підприємстві, умовляли на пенсії попрацювати, але два роки відпрацював і пішов, втомився…

Роки та час беруть своє…

До того, як він познайомився зі своєю Оленою, Геннадій трохи зустрічався з Валентиною, спритною і відчайдушною дівчиною, вона була старша за нього, досвідченіша.

Працювали разом, вона сама запропонувала йому зустрічатись, намагалася вечорами витягти його на побачення.

Він гуляв із нею півтора місяці, і вона йому запропонувала одружитися.

Геннадій від такої швидкої пропозиції зачарувався, і відмовився. Мотивуючи тим, що ще рано одружуватися, про це він не думає, йому всього двадцять один…

Валентині на той час було двадцять вісім, вона була вагітна вже чотири місяці. А сусід її Андрій, з яким вона теж зустрічалася, відмовився від дитини та від неї:

-Ти, Валю іди, пошукай іншого, а я знаю, що це не моя дитина!

Валя швидко переключилася на Геннадія, їй терміново потрібно заміж, незабаром буде вже видно живіт…

Зима закінчиться, доведеться зняти зимові речі, і всі побачать, що вона незабаром стане мамою.

Хоч як умовляла Валя Геннадія одружитися, він виявився міцним горішком.

А вона думала, що його можна швидко прибрати до рук, довелося їй йти далі, шукаючи батька майбутній дитині.

Якось Геннадія запросив один друг на день народження. У Сергія була велика родина та багато родичів.

Геннадій сидів із друзями за столом, почалися танці. Раптом до нього підійшла дівчина і запросила на танець.

Геннадій одразу побачив її чорні очі, густе чорне волосся і відмовитися не зміг.

Вони танцювали, познайомилися, дівчина мала гарне ім’я, Олена.

Красуня з чорними очима йому сподобалася. Вони ще багато разів танцювали, розмовляли. Вона виявилася родичкою Сергія.

Так вони познайомилися, стали зустрічатись, нікому не говорили про свої зустрічі.

Олена жила на іншому кінці міста з матір’ю у приватному будинку. Якось у неї був день народження і вона запросила Геннадія до себе в гості. Її мама поставила на стіл ігристе. Геннадій став трохи веселий, і мати Олени побоялася його відпускати додому, умовила залишитись переночувати.

Він заснув, а вранці прокинувшись, побачив поряд із собою… Олену.

Так і залишився Геннадій жити в Олени, це потім він дізнався, що вона старша за нього на дванадцять років.

Але він на цьому не зациклився, вона йому подобалася. Потім правда задумувався, що Олена його одружила з собою:

-Без мене, мене й одружили. Доля значить!

Коли Олена зізналася йому, що вона старша за нього на дванадцять років, Геннадій промовчав, а вона йому сказала:

-Поживемо разом, поки ти не зустрінеш молодшу і не одружишся.

Так і жили, не оформляючи стосунків. Через рік народився син, Геннадій був радий – народився спадкоємець:

-Олено, дякую тобі за сина, але ми на цьому не зупинимося. Дивись який гарненький, а очі чорні, як у тебе!

Олена теж рада, і після народження дитини вона не пропонувала розписатися.

З її боку не було розмов на цю тему, а Геннадій якось і не думав, що треба одружитися офіційно. Жили і жили собі. Їм було добре разом…

Через два роки народилася донька, теж гарненьке дівча. Геннадій любив своїх дітей.

Батьки йому казали, що треба оформити стосунки, вже ж двоє дітей, але він не квапився і не морочив голову.

Тим більше він пам’ятав, як Олена йому сказала, коли починали жити:

-Я даю тобі повну свободу, знайдеш молодшу, тоді й підеш!

А Геннадію зовсім не хотілося йти від Олени, вона була хорошою дружиною та матір’ю. Завжди і скрізь разом, з Оленою він почував себе вільним та впевненим, вона його ніколи не контролювала, не сварилася.

А йому й не хотілося дивитись на інших жінок. Навіть якщо друзі хвалилися своїми пригодами, і розповідали, як їм доводиться від дружин ховатися, Геннадій казав:

-А моя Олена мене ніколи не контролює, дала мені цілковиту свободу!

А друзі посміювалися:
-Та не вір ти цим її словам, це просто жіноча хитрість. Насправді вона тебе нікому не віддасть.

А так же ж і виходить! Геннадію не хотілося дивитися у бік інших жінок, у нього двоє дітей та прекрасна і чудова Олена.

Це був його вибір, це була любов. Їм не важливо було офіційно оформляти стосунки, Олена не наполягала, головне, що вона завжди поруч.

З роботи Геннадій поспішав додому і він жодного разу не пошкодував, що тоді, колись давно, залишився в Олени…

Незабаром у неї не стало матері, вони й жили в домі Олени.

Згодом Геннадій перебудував будинок, поставили двоповерховий, невеликий, але місця вистачало всім.

Геннадій мав золоті руки, сам зробив для дітей окремі кімнати на другому поверсі, йому подобалося будувати будинок.

Він знав, що робить це для своєї коханої сім’ї.

Якось під час випадкової зустрічі з тією самою Валентиною, вона йому заявила:

-Ну і як тобі живеться зі старою? Вона на стільки років старша за тебе, а я всього на сім років. Але ти не захотів жити зі мною. Злякався, що я хотіла тебе на собі одружити? А Оленка, що не сама одружила тебе з собою?

Але Геннадій тільки похитав головою:

-Не розумієш ти Валентина нічого у житті, так і не знайшла собі чоловіка, стрибаєш від одного до іншого.

Геннадій з Оленою прожили разом трохи більше сорока п’яти років, так і не оформивши офіційних стосунків.

Ще не відомо, що було б, якби вона наполягала на цьому.

Існує думка, що чоловік повинен бути старшим за дружину, а не навпаки. І якщо Геннадію хтось із друзів чи знайомих про це говорить, то він зовсім не погоджується:

-А хто це сказав? Мені подобається, що дружина старша, кожен вирішує сам. У нас велика різниця з Оленою, але я не скаржусь. Старша жінка, вона, як друга мама, ставиться до мене з теплотою і трепетом, з любов’ю, я це знаю і відчуваю. Мені з нею добре та комфортно.

Геннадію вже шістдесят п’ять, Олена теж перетворилася з пекучої брюнетки на біляву жінку, яка вже пожила.

Але він досі ставиться до своєї Оленки так само, як у молодості, любить її та цінує.

Так само вони гуляють вечорами, влітку у дворі п’ють чай в альтанці, зустрічають своїх улюблених дітей та онуків у гості.

Так і живуть у любові та вірності один одному.

Вірність, любов та повага зміцнили їхні теплі почуття.

Геннадій знає, що якщо полюбиш, не будеш нікого слухати, чужа думка буде не цікавою.

Різниця у віці не може бути на заваді почуттям.

Геннадій це знає точно…