Біля підʼїзду мого будинку стояв маленький чоловік, руки в кишені. Нероба якийсь. Але все зовсім не так, як здається

Нападав сніг, потім потеплішало. Біля під’їзду стояв чоловік. Невеликого зросту, з червонуватим простим обличчям, руки в кишенях старого пуховичка. Стоїть і дивиться. Нероба.

Але все зовсім не так, як здається.

Виходив із під’їзду серйозний чоловік у гарному пальті та з папкою.

А чоловік закричав: «Стійте! Зараз впаде!». Чоловік зупинився. А з даху впав великий шматок мокрого снігу.

І чоловік пояснив: «Я не просто стою. Спостерігаю. І попереджаю! У мене вихідний і я дихаю повітрям і остерігаю людей. Щоб їм по голові снігом не попало!».

Марних людей немає. Окрім злих.

А решта людей корисна. Пам’ятаю, я розмірковувала про призначення та сенс життя. Натиснула кнопку ліфта. А з ліфта вискочили люди. Стали мене обіймати та хвалити. Вони застрягли та не могли вийти. А я якимось чином викликала ліфт.

Ми всі потрібні. Навіть якщо не знаємо про це. Жалюгідних людей немає. І кожен виконує свою місію, інколи ненавмисно.

Можна писати чудові картини та книги. Можна створювати рятівні ліки та чудову техніку. Можна робити відкриття. Дітей виховувати. Вирощувати сади…

Але є ще одна додаткова місія, про яку ми забуваємо, хоч і виконуємо її – ми рятуємо інших. З’являємося на мить у потрібному місці у потрібний час та натискаємо на кнопку. Або даємо шмат голодному. Або підбадьорюємо випадковим словом. Або утримуємо від поганого.

Або кричимо: «Стійте! Зараз впаде!».

У всіх є два призначення: велике та повсякденне. І кожна людина – важливий герой у п’єсі життя. У своїй п’єсі та в чужій; це важливо пам’ятати. Бережіть себе. І пам’ятайте: ви дуже потрібні.

КІНЕЦЬ.