-Мамо, невже ти не розумієш? Мені й так важко. Вдома багато роботи – приготуй встигни, прибери, за дітьми подивися. Ну куди мені працювати?!

-Так воно то так, але зараз Миколка школу закінчить, Таня в садочок піде. Що ти робитимеш цілий день? А так люди, спілкування. Я ж говорю так, як тобі буде краще…

-Ні, який садочок? Таня у мене дівчинка домашня. Не віддам я туди дитину. Навіщо мені працювати за мінімалку і 5 днів на тиждень за садочок платити? У нас проблем із грошима немає.

-Ну, це діло таке. Чоловік сьогодні заробляє добре, а завтра ні. Або взагалі не заробляє. І ти залишаєшся одна з двома дітьми без копійки. Подумай про це! І почни нарешті собою займатися! Поглянь на себе.

-Ні, у нас все гаразд. Я навіть думати про таке не буду.

-Але всі ці затримки… Робота у вихідні… Я нічого не говорю, але так не повинно бути. Не до добра все це.

-На що ти натякаєш? Володя прямо на приватні виклики виїжджає до заможних клієнтів. Щоб ми ніколи не потребували грошей.

-Ну, нехай. Але ти про роботу таки подумай.

Світлана і Володимир познайомилися у коледжі. Разом там навчалися. Після закінчення одразу побралися.

Обоє змогли влаштуватися на роботу в санаторій. Тільки Світлана була медсестрою, а Володимир – масажистом. Жінка пішла у декретну відпустку через півтора роки і вже не повернулася на роботу.

Хазяйкою вона була бездоганною, все в чистоті, ніколи безладу не було.

Чоловік у чистому, випраному, напрасованому одязі ходить. Діти теж охайні. Ну, гріх скаржитися. Вона й не проти була, їй подобалися всі ці клопоти.

Після того, як син закінчив перший клас, Володя запропонував дружині піти на курси водія. Адже дитину з гуртків відвозити і привозити доводилося їй.

-Володю, ну які права? Яка курси? У мене вдома купа справ!

-Але я не можу щоразу відпрошуватися, щоб кататися туди-сюди. Ти ж і так сидиш вдома, можеш спокійно брати машину і їхати куди треба.

-Ні, я за кермо не сяду!

Світлана була категорична. Вважала, що для цієї справи є чоловік, і міняти нічого не збиралася.

Коли хлопчик перейшов у пʼятий клас, жінка продовжувала водити його до школи вранці і забирати в обід.

-Мамо, перестань за мною ходити. Я вже дорослий!

-Нічого ти не розумієш. Ти ще маленький. За тебе відповідаю я.

-І справді, Світлано. Дай йому трохи волі. Тут йти менше кілометра, – казав чоловік.

Зійшлися на тому, що вранці вона веде його, а в обід повертається він сам, або з друзями.

Світлана не була матір’ю, яка у всьому контролювала своїх дітей. Вона їх просто дуже любила і дбала про них. Просто іноді цієї турботи було занадто багато.

Якось Володимир прийшов з роботи і вони сіли вечеряти. Чоловік постійно брав у руки свій телефон, бо йому приходили якісь повідомлення.

-Коханий, а хто тобі там стільки пише?! – раптом запитала Світлана. – Ти можеш, хоч коли їси прибрати телефон з рук?

-А що тобі заважає? – обурився чоловік.

-Я ж старалася, готувала, а ти не їси, а длубаєшся в тарілці! Повечеряй нормально!

-Я не дуже зголоднів.

-Ти що, вже десь повечеряв? – запитала Світлана.

Чоловік застиг з ложкою в руці.

Світлана раптом все зрозуміла.

-Ну, чого ти причепилася? Поїв? Попив? Досить! Я не маленька дитина, щоб мене контролювати. Хіба тобі доньки із сином мало?

-Що трапилося? Чому ти так говориш? – здивувалася Світлана.

-Та мені вже набридло це слухати! З тобою не можна бути в одному будинку! І поговорити з тобою нема про що! Одна їжа і діти! Ти глянь на себе. Через дорогу спортзал. Чому ти туди не запишешся?

-Володю, ти це чого? Ти ж знаєш у мене були важкі пологи.

-Чотири роки тому, Світлано! Не виправдовуй свою лінь!

-У тебе, що хтось з’явився? – жінка майже плакала.

-А навіть якщо й так? Що поробиш?

Світлана вискочила з кухні в кімнату і заплакала…

-Мамо, ти ж знала, правду? Тому цю розмову й затіяла? – плакала у слухавку Світлана.

-Що знала?

-Про Володю… Про коханку…

-Так, доню, знала. Вибач, я не могла прямо сказати… Ти б мені не повірила.

-Що ж мені тепер робити?

-Жити, як усі живуть. Помалу вливатися в ритм.

-Я ж не хочу, як усі. Мені було так добре. Хочу з Володею бути. А він наговорив мені всякого і поїхав. Я тільки з тобою можу поговорити. Більше нема з ким…

-Заспокойся і візьми себе в руки. Сльозами не допоможеш. Та й ти сама багато в чому винна. Запустила себе. Ти коли востаннє була в перукарні? Сукню якусь нова, коли купувала?

-А для чого? Я ж і так вдома сиджу.

-А для чоловіка. Чоловіки вони люблять очима. А ти глянь у дзеркало – хіба твоєму Володі подобалося, як ти виглядаєш?

Світлана благала чоловіка не залишати її. Залишитися заради дітей. Але він був непохитний. Сказав:

-Розлучаємося! Дітям аліменти платитиму. Бачиться з ними буду. Але жити з тобою я не хочу.

На роботу жінку ніхто не хотів брати. Потрібне перенавчання, і це було дорого. Світлана була у відчаї. І її мати сказала, що підтримає її, допоможе.

-Ти що зовсім вже, мені вже 37 років, яке навчання? – сказала їй Світлана.

Два тижні Світлана сиділа без роботи. Якось вона гортала оголошення і натрапила на вакансію адміністратора в стоматологічну клініку. Подала резюме. Її взяли. Жінка дуже зраділа. Графік був зручний, зарплата також хороша!

Світлані доводилося обдзвонювати клієнтів, спілкуватися з відвідувачами заповнювати деякі папери. Спочатку було важко, але потім вона втягнулася. Їй навіть сподобалося.

Перша зарплата. Жінка вирішила купити новий одяг. У магазині вона зауважила, що схудла на 2 розміри. Навіть не докладаючи зусиль – і ось!

На вихідних мав прийти її колишній чоловік провідати доньку. Володя ще з порога глянув на дружину і не впізнав! Вона змінилася, розквітла.

-Ти добре виглядаєш, – зізнався чоловік.

-Знаю. Дякую. А ти виглядаєш втомленим…

-Так, роботи багато. І сумую я, за тобою, за дітьми. Знаєш, повернутись хочу. Немиле мені життя з чужою…

Світлана вибачила Володимира. Дуже вона любила його, щоби відпустити.

Однак жінка вже не сиділа вдома, робота займала багато часу. Не було борщів із пиріжками і не завжди було прибрано в квартирі.

-Світлано, може ти звільнишся, га? Я вже скучив за твоєю їжею… Моєї зарплати ж достатньо.

-Ні. Так не буде діла. Я хочу бути незалежною і цікавою для тебе. Двічі я ту саму помилку не повторю!

-Добре, добре. Більше не говоритиму про це…

-І знаєш що? Я вирішила записатися на курси водіїв, отримаю права і їздитиму на авто сама!

-Ти молодець, я пишаюся тобою!

Розлучення так і не відбулося. Але попереживала Світлана за чоловіка добряче.

Вона, як мудра жінка, вибачила його і не нагадує йому ніколи про це.

Проте іноді, коли Володі приходить якесь повідомлення, вона починає дуже переживати.

А як ви вважаєте, сильна Світлана, чи слабка?