Я не можу пережити те, що чоловік пішов. Пройшло 3 місяці, а я досі не можу повірити, що це відбувається зі мною.

Це мій другий шлюб. Від першого є дочка. Із другим чоловіком у нас є син.

Нині йому 6 місяців. Він так хотів сина, чекав на нього.

А коли синочку виповнилося 3 місяці, він просто пішов від нас. Несподівано в нього з’явилися почуття до жінки, яка на 15 років старша за нього, і це при тому, що він її раніше не виносив.

Перший місяць я не могла ні їсти, ні спати і весь час плакала. Зараз майже не плачу, душа всередині плаче та болить.

Намагаюсь його забути, але не можу! Він постійно ходить до сина, дзвонить, спілкуємося майже щодня.

При цьому він завжди поводиться так, ніби нічого не сталося. А потім біжить до неї.

Хоча з нею він не мешкає. Намагалася його не пускати до нас.

Тож він стоїть під вікнами і навіть намагався влізти до нас на 4 поверх. Сусіди прибігли, попросили розібратися.

Я б подумала, що він хоче помиритися, знаю, що їхній роман продовжується. На роботі він мене зганьбив.

До декрету ми працювали разом, я, він і вона. Тепер мені соромно повертатися, бо мені вже співробітники дзвонять і кажуть, як вони там крутять роман, доки сиджу з дітьми.

Від образи хочеться вити. Виникають негативні думки.

Якби не діти, я не знаю, щоби я зробила. Ненавиджу його за зраду, за те, що він мене кинув у найважчий для мене момент, коли мені справді потрібна його допомога.

Ненавиджу себе за те, що не можу поставити крапку у цих відносинах. Мене зрадили, а я готова навіть пробачити його.

У чому знайти порятунок? Кажуть, що у дітях.

Не виходить. Навіть із дітьми цей біль не вщухає.

Ходжу до церкви, нескінченно повторюю молитви. Поки що не допомагає.

Спілкування з друзями? Вони мене всі тільки й шкодують, шкодують.

КІНЕЦЬ.