З Іваном ми прожили разом понад три роки – офіційно шлюб не укладали, але жили разом, усі друзі та знайомі сприймали нас як сім’ю, мені навіть його прізвище приписували. А потім усе змінилося.

Не знаю, чи любив він мене раніше, чи зі мною просто було зручно жити, ось тільки згодом я зрозуміла, що його почуття до мене стали пропадати. Це відбувалося повільно, поступово. Спочатку просто став холодно відноситись, потім почав менше часу вдома проводити. Почали спати окремо – він це пояснював тим, що йому вставати рано, мене будити не хоче (я з обіду працюю).

Я терпіла все: пізні повернення, незрозумілі дзвінки, агресію. Кілька разів у сварках він мене називав потворою, страшною, тупою. Я себе такою ніколи не вважала, але коли він сказав – самооцінка дуже швидко впала.

Вирішила себе привести до ладу – стрижку зробила, до косметолога, до візажиста сходила, в результаті я для нього все ще страшна, а тепер ще й дурна, тому що гроші в нікуди спустила.

Запитайте, навіщо мені такий? Кохаю його. З дитинства люблю, коли він на мене звернув увагу, повірити не могла, найщасливішою була на світі. Якщо він зараз піде, то я не уявляю, що зі мною стане.

Але нещодавно ситуація дійшла до критичної точки: він запропонував розійтися. Квартира моя, йти сам зібрався. Поставив перед фактом: піде, як тільки житло знайде. І він шукає, я це бачу. Цілими днями в оголошеннях, постійно дзвонить, шукає квартиру.

Спочатку я намагалася по-доброму помиритися: гарну білизну одягла, вечерю приготувала, запропонувала почати все спочатку. Він вечерю з’їв, у ліжко зі мною ліг, а вранці знову почав за оголошеннями дзвонити. Я дійшла до критичних заходів і сказала йому, що чекаю дитину.

Звичайно, як у кіно він не зрадів та на руки не підняв, але задумався. А мені цього вистачить, розумієте? Хоч трохи сумнівів на нього навести. Тепер може шанс маю? Може подумає, уявить нас у сімейному житті, добре б жили, щасливо? Не знаю, що він вирішить – піде чи залишиться. Якщо залишиться, то потім правда розкриється (я не вагітна), і він мене взагалі зненавидить.

Нікому про все це не розповідаю, соромно. Та й засудять одразу ж. Але як ще поводитися, якщо жити без людини не можу? У коханні, як на війні – усі засоби підходять.

КІНЕЦЬ.