Моя рідна мама була мені найріднішою та дуже дорогою мені людиною завжди, вона завжди мені в усьому допомагала та підтримувала мене в усі часи, як могла, щоб там не відбувалося.

А зараз, коли я, нарешті, за крок від свого справжнього жіночого щастя, вона не просто мене не підтримує, а й всіляко хоче зруйнувати моє щастя.

Вона в житті, чомусь, бачить тільки матеріальні цінності, а іншого для неї не існує, вона нічого більше не помічає, на жаль, як би я її не переконувала в протилежному.

Я не знаю як її переконати, що вона не права. Не можу стримати сліз.

Не думала, що в такий важливий день залишуся без підтримки мами і буду відчувати себе справжньою сиротою.

Мого батька не стало зовсім рано, я його майже не пам’ятаю, на жаль.

Мамі було, звичайно, зовсім непросто.

Але, їй завжди та в усьому допомагали мої дідусі і бабусі, завжди підтримували і копійку якусь постійно давали.

Причому родина мого тата теж нас не обходила увагою, ставилися до нас, як рідних людей. Ми не бідували зовсім, так і жили, на мій погляд, не гірше за всіх.

Але, мама постійно була іншої думки. Словом, вважала, що не в грошах щастя, а в їх кількості. Повторювала, що у мене обов’язково повинен бути дуже заможний чоловік з хорошими зв’язками та статками, а іншого вона навіть чути не хотіла.

Родичів наших вона теж переконала в необхідності пошуку багатого зятя, іншої думки й слухати не хотіла зовсім.

Я не погано вчилася тоді. Та й мама ніколи не шкодувала грошей мені на репетиторів. В юридичний вступила досить таки легко, на радість своїй мам, можна так сказати.

Їй здавалося, що саме тут навчаються люди «того рівня», про який вона мріяла, де донька легко може знайти собі пару. Я трохи заспокоїлася, бо думала, що хоч так мама мене менше контролюватиме.

Практично відразу з’ясувався цікавий факт. Поруч з нашим будинком побудували нову багатоповерхівку. І моїм одногрупником виявився якраз сусід з нового будинку.

Звали його Андрієм. У Андрія була хороша дорога машина, так що він люб’язно підвозив мене на заняття і додому. Він мені теж дуже сподобався, правду кажучи. Справа була зовсім не в красивій машині чи його власній квартирі, на які звертала увагу лише моя мама.

Мені здалося, що він надійний і розважливий хлопець, самостійний, як для свого молодого віку. Але в дійсності все виявилося не зовсім так, як я думала.

Андрій не збирався собі ні в чому відмовляти зовсім і нічим обтяжувати, йому подобалося легке і безтурботне життя.

Періоди, коли він пропонував жити разом, змінювалися розповідями, що він ще молодий для того, щоб нудьгувати вдома на дивані.

Мені не подобалися деякі його друзі. А Андрій вважав, що у нього все життя ще по переду і спішити йому немає куди, важливі рішення приймати він не збирався.

Інколи до мене приходили думки, що він геть не хоче сім’ї, таке життя не для нього, а про відповідальність і мови бути не може.

А от моя мама зовсім не підтримувала мої сумніви. Навпаки, радила скоріше народити дитину, щоб «прив’язати» його, казала, що згодом чоловік зміниться, адже дитина – то велика відповідальність, з появою дітей молоді сім’ї стають міцнішими.

Ця ідея викликала у мене лише одні нерозуміння.

Бажання стати матір’ю дитини від ненадійного чоловіка, у мене зовсім не було ніякого і я вважаю, що інакше і бути не могло б.

Та замість хитрих кроків до офіційного статусу, я вирішила просто розлучитися з нареченим. Що зовсім не порадувало маму. Напевно, вона вирішила, що це така моя хитрість.

Звичайно, це далося мені нелегко. Якщо людина тобі не байдужа, просто викреслити її з життя не виходить якось так просто. Щоб не думати про свій непростий період в житті я поїхала на відпочинок зі своєю найкращою подружкою.

До цього часу в мене з’явилася стабільна робота та непогані гроші.

Проходив згаданий семінар в мальовничому місці. Серед його організаторів виявився спортивний молодий чоловік з приголомшливими блакитними очима і простим ім’ям Іван.

З’ясувалося, що він дуже розумний та добрий і хороший чоловік А працює він охоронцем в супермаркеті, як раз навпроти нашого офісу.

Ось такі бувають збіги в моєму житті. Досить таки добру людину я зустріла так далеко від свого дому, хоча ми постійно були поряд одне з одним, але доля нас не зводила тоді.

Іван зовсім інша людина і різко відрізняється від Андрія ставленням до світу і людей.

Іван дуже позитивний і відкритий, налаштований на тривалі відносини, сім’ю і декількох дітей. Ми з ним жодного разу не сперечалися, він має спокійну вдачу, ми так багато з ним спілкувалися про життя, що, здавалося б, я його знаю давно!

Іван завжди вирішує навіть дрібні суперечки спокійними розмовами. Просто дивиться, слухає, говорить та відразу знаходиться вирішення проблеми, з ним так добре і легко.

Мені дуже добре та спокійно поруч з цією людиною. Але, до однієї єдиній людини, підхід знайти йому так і не вдалося. І цією людиною виявилася моя рідна мама, як не дивно взагалі.

Коли вона побачила орендовану квартиру, в яку я переїхала до Івана, вона просто була у розпачі.

Скільки було розмов, що я прирікаю себе на злидні на все життя, тому що мій обранець ніколи не буде гідно заробляти і, взагалі, він мене не вартий, а якщо я її не послухаюся, то все життя проведу у злиднях.

Мама, чомусь, не хотіла слухати його взагалі. Навіть в той час, коли ми приїжджали в гості до інших родичів і виявлялися за загальним столом.

Всі спроби Івана розповісти щось цікаве наштовхувалися на сарказм з її боку.

Мама не покидала свого наміру, вона постійно просила мене одуматися і помиритися з Андрієм. Хоча я і думати більше не могла ні про кого, крім мого коханого Івана.

Але, найгірше чекало мене попереду, коли мій чоловік зробив мені пропозицію і сказав, що буде найщасливішою людиною у світі, коли я вийду за нього заміж, хоче, щоб я стала його дружиною.

Мама не просто не зраділа цьому, вона влаштувала справжній скандал, що не збирається віддавати дочку в руки цього бідака і не благословляє наш шлюб, не хоче нужденного життя для своєї дитини. Вона прямо Іванові в очі говорила, що він зіпсує мені життя, якщо ми одружимося.

Сказала, що не дасть ні копійки на церемонію і застілля, що у мене все ще залишається гідна альтернатива у вигляді сусіда. Звичайно, Іван мій відразу образився і потім пішов.

Мені довелося його наздоганяти і заспокоювати, вибачатися за свою маму, адже я сама не очікувала від неї такого.

Замість радісної події, про яку я мріяла, весілля може вийти не дуже веселою витівкою. Мама категорично відмовляється приходити на одруження. Думаю, це образить не тільки мого нареченого, а й його батьків.

Все моє життя мама була моєю найближчою людиною, якій я могла довірити все, на яку можна надіятися завжди. І я не можу зрозуміти, як мені продовжувати жити без її добрих слів, без її підтримки та щирих порад.

Проте, втратити хорошу людину, з якою мені добре, я теж не можу. Від цих хвилювань я вже схудла і погано сплю.

Іван теж постійно хвилюється і вже не знає, що робити і як знайти спільну мову з майбутньою тещою, щоб усім добре було. А моя мама слухати нікого не хоче, навіть найближчих людей.

Але хіба я можу відмовитися від мами?

КІНЕЦЬ.