– Марино, я приїду тільки завтра. Знову не доробили. Не готові у них документи, а я маю їх обов’язково підписати. А ти вже й вечерю приготувала? Завтра не треба буде готувати. Відпочинь. Прибирання зроби, мама моя в гості у вихідний зайде. Вона любить чистоту, ти знаєш. Ну давай, бувай, мені треба бігти.

Марина все, що приготувала, забрала в холодильник. Їсти не хотілося, зник апетит. Вона заварила собі каву та влаштувалася перед ноутбуком. Раптом пролунав дзвінок у двері. Пожартував, а сам приїхав, подумала Марина і радісна відчинила двері. На порозі з’явилася молода дівчина, навіть дуже молода. Поруч із нею стояла жінка.

– Вам кого?

– А нам тебе, – сказала жінка.

– Не тебе, а вас. Що ви хотіли?

– Так і триматимеш нас на порозі?

– Я вас не запрошувала.

– Ну тоді слухай, – жінка як і раніше зневажливо тикала.

– Може і сусідам буде цікаво.

– А сусідів немає вдома.

– Смілива. Твій Роман та моя дочка люблять один одного. Моя дочка вагітна від нього.

– І чого хочете від мене?

– Відпусти його.

– Мамо! – Промовила перше слово в діалозі молода дівчина.

– Доню, не хвилюйся, тобі не можна. Я все пам’ятаю! А ти, – жінка звернулася вже до Марини. – Звільни квартиру.

– Навіть так? А на якій підставі?

– А сама не розумієш? Роман має дитину, але не від тебе. Квартира Романа, так що з речами на вихід.

– Квартира в іпотеці на нас двох.

– От і йди, платити не треба буде.

– Це ви все вирішили.

– Так я! У моєї дочки і онука має бути все! Ми маємо подивитися квартиру.

– Ось коли вона буде ваша, тоді й подивіться.

Марина зачинила двері перед нахабною жінкою і заплакала.

Як він міг! Вони вирішили відкласти народження дитини, коли буде краще з грошима. Саме все стало налагоджуватися, а тут таке. Адже вона йому вже приготувала сюрприз – тест із двома смужками.

Несподівано задзвонив телефон, свекруха. Вона навіщо дзвонить. Знає про коханку сина?

– Марино, у тебе якийсь голос не такий. Ти не занедужала?

– Ні.

– Я завтра приїду, у мене для вас невеликий сюрприз.

– Ще один, – Марина заплакала прямо в трубку.

– Марино, що сталося? Я зараз приїду.

За годину свекруха була вже в неї. Довелося їй все розповісти.

– Ось же негідник, у батька пішов. Адже він знає, чому я розлучилася. Його батько на стороні нажив двох дітей, поки ми були одружені. А третя його видала.

– І що ви зробили? Розлучилися?

– Я його вигнала. Потім моя свекруха бігала, хотіла помирити нас. Адже він до неї пішов, і на всіх аліменти довелося платити. А хто ж годуватиме його? Нахабна потрапила дівчина, аліментів їй було мало. Ти не думай, я як моя свекруха не буду. Я повністю на твоєму боці. Особливо коли дізналася про дитину. А Роман знає? Ні ще? Як вирішиш, так і буде. Я його не шкодуватиму.

– Я подам на розлучення.

– Не поспішай, ти вагітна. Можеш не жити з ним, а розлучитися встигнеш. Хай сам іде.

– Але ж у нас квартира в іпотеці. Із цим треба теж щось робити.

– А я й забула. Я до вас із сюрпризом хотіла прийти. На початковий внесок твої батьки давали, а я тоді не мала грошей. Але я зараз продала будинок батьківський. Хотіла все вам віддати. Тепер подумаю.

Роман приїхав. Він хотів поговорити з дружиною, але виявилося, що й мама вже все знає.

– Марино, ти зрозумій, квартира в іпотеці. А там у мене дитина буде. Тобі доведеться поступитися. Та й заплатили ми ще небагато. Я тобі поверну половину від усього. Погоджуйся, тобі ж платити не треба буде, будеш вільна.

– А про нашу дитину ти подумав?

– Про нашу?

– Так. Я вагітна.

– Але ж ми не планували.

– Натомість на стороні ти не планував. А перший внесок мої батьки дали. Його ти теж хочеш поділити?

Роман мовчав. Він навіть не знав, що сказати. Щойно він розмовляв із майбутньою тещею. Вона була рішуче налаштована, і його налаштувала, обіцяла допомогти, а тут такий поворот. Вся рішучість кудись поділася. Та ще й мама тут, слухає та мовчить. Ось влип!

– Чого мовчиш? Порадься зі своєю новою сім’єю, дзвони або біжи до них. Тільки квартири тобі не бачити. Мені батьки допоможуть.

– Мамо, а ти? Ти мені допоможеш?

– У чому? З онуками?

– Ну…

– Розбирайся сам. Мені не подобаються люди, як твій батько. Ти про це знав. В одному онуці чи онуці я певна. А ось з рештою питання відкрите. Але ти не сподівайся на мене. Всі діти твої, а якщо ти будеш їх батьком, то й утримуй сам, забезпечуй.

– Які ви всі меркантильні? І ти, мамо, теж. І ти, і ти…навіщо я зв’язався з вами.

– Ось як ти сину заговорив! Ми й винні!

Роман пішов, голосно гримнувши дверима. Марина подала до суду. Вона була вагітна, але дуже хотіла розлучення. Іпотеку допомогли закрити батьки. А половину того, що виплатили, поки були одружені, Роману віддали. Але йому цього мало, щоб знову взяти іпотеку.

Свекруха, хоч і колишня, часто відвідувала Марину. А перед пологами навіть лишалася в неї на ніч.

Одного разу знову пролунав дзвінок у двері. На порозі стояла та сама пара. Мама і дочка. Тільки донька була з величезним животом, майже таким самим як у Марини.

– Де цей?

– Хто?

– Чоловік твій де? Лишив мою дівчинку без пояснень. Я привела її до вас.

– Він тут не живе.

– Але квартира його, отже, і вона тут житиме.

– А ось це ні. Квартира не його. Він навіть квадратного сантиметра не має у власності тут. Шукайте його самі. І попрошу більше не турбувати нас.

– А де живе мати?

– А вона зі мною живе. А більше нічого вам не потрібно знати. Шукайте самі батька своєї дитини.

Марина зачинила двері та схопилася за живіт. Добре, що свекруха була з нею.

***

На світ з’явилася дівчинка Вероніка. З пологового будинку їх зустрічали батьки Марини та свекруха. Роман теж приїхав і навіть узяв дочку на руки. Лише додому його не запросили. Його мати згодом розповіла, що живе він сам. Як пішов від Марини, так і туди не пішов. Іноді заходить до матері, але залишатись у неї не хоче.

А ще пізніше його розшукала теща, що так і не відбулася. Дитина народилася, потрібні аліменти, і взагалі квартира для дитини не завадила б. Але Роман вирішив платити і допомагати лише через суд, а там виявилося, що дитина не його.

Нині Роман спілкується з дівчинкою, гуляє, іноді разом із Мариною. У них добрі стосунки, але лише дружні. Жити з ним Марина більше не збирається, а він сподівається на її прощення. Його мати теж сподівається, але її і так все влаштовує.

КІНЕЦЬ.