А зовсім недавно я вирішила розлучитися зі своїм чоловіком. Просто зрозуміла, що час настав і більше закривати очі на його зради я не хочу і не буду.

Ми з Олегом 25 років разом. На початку нашого сімейного життя ми жили дуже добре, в домі був достаток, добробут і взаєморозуміння.

Перші роки в подружжі ми жили без дітей, мені приємно було перебувати біля свого обранця, ми весь час приділяли одне одному, здавалося б щастю нашому ніколи не буде кінця і ми ідеальна сім’я в усьому.

Олег завжди дуже подобався моїм батькам, ми часто приїжджали до них погостювати. А я весь цей час мріяла народити йому дітей, просто постійно жила цією думкою.

А вже коли я дізналася, що чекаю дитину, ми з чоловіком насамперед помчали до моїх мами й тата, щоб поділитися з ними цією дуже радісною для нас новиною, просто на крилах весь час були.

Всі 9 місяців протікали для мене дуже легко, в радісному очікуванні. У нас народилося двоє чудових маленьких синочків, нашому щастю не було меж.

Так ось, після народження дітей я з головою поринула в їх виховання та суцільні щоденні домашні клопоти.

Спілкування з малюками доставляло мені величезне задоволення, але, разом з тим, було купа клопотів і різних турбот і вільного часу у мене зовсім не було, ні хвилинки зайвої.

Я могла поєднувати і роботу, і побут, і свої захоплення, але при цьому завжди приділяла достатньо часу своїм діткам, які були мені дорожчі за усе, та й про чоловіка ніколи не забувала, він у мене завжди був чистенький, гарно одягнений і смачно їв.

Олег завжди був поруч, покроково ходив за мною. Я не можу пригадати, чи говорив він мені про кохання, однак ми тоді жили зовсім без сварок та суперечок. Зі свого боку, можу відзначити, що я щиро кохала свого чоловіка, я відчувала, що поруч з ним я дуже щаслива і мені пощастило з Олегом.

Однак останні десять років сімейного життя, він займався тільки своїм особистим життям. Часто не говорить мені правди, про що я дізнаюся згодом, пізнє повернення додому, романи на стороні – це було так типово та так звично для мого чоловіка, я навіть й не помітила, коли він особливо почав змінюватися, перетворився взагалі на якусь незнайому мені людину.

Про його зради я дізналася вже давно, але вирішила зберегти сім’ю заради дітей, адже іншого життя навіть не уявляла.

Зараз дітям по 18 років, і я розумію, що ці роки я жила з чоловіком тільки для того, щоб у них був батько, у мене саме це в пріоритеті було. З мене досить!

Але є один момент, який не дає мені спокою. Мені не дає спокою моя совість, адже у чоловіка зараз проблеми зі здоров’ям, і почалися вони нещодавно.

Мені Олега, звісно, дуже шкода, адже багато років прожили разом і не чужі люди, наче. Але я не повинна продовжувати жити з ним через те, що мені його шкода.

Я десять років знала про його зради, але не йшла від нього заради дітей, хотіла, щоб в них був тато і щасливе дитинство. А у нього була совість чиста?

Мені завжди було дуже важко зрозуміти, чому чоловік так себе поводив всі ці роки і що йому не вистачало в сім’ї, чого він хотів знайти на стороні.

Але нашим дітям його теж шкода. Їм хотілося б, щоб ми завжди були разом.

Але вони поїдуть вчитися в інше місто, а я повинна жити з людиною, до якої вже давно не маю жодних почуттів крім образи і холоду душевного?

Я й так чекала всі ці роки того моменту, коли діти виростуть. І що тепер?

Навіть якщо Олег перестане спілкуватися зі своїми численними подругами, а йому зараз вже звісно не до того, я не хочу з ним жити.

Діти мої нічого не розуміють, а мені соромно говорити з ними про це, адже я розумію, що це їх батько, не хочу про нього погане їм говорити, та й не знаю, чи вони зрозуміють саме в цьому мене.

Я розумію, що Олег зараз досить прекрасно себе почуває: живе в родині, одяг випраний, обід з трьох страв завжди чекає його на кухні, і при цьому має ще когось на стороні.

А чому б йому не з’їхати до однієї з них? І мені добре, і совість моя чиста. У мені накопичилося стільки образи, що бути з ним я точно не хочу.

Нещодавно згадувала наше знайомство з Олегом, перші роки життя разом після нашого шикарного і такого радісного весілля.

І, щиро кажучи, я думаю, що у нього вже тоді були в голові тільки розваги та походеньки. Просто спочатку я щиро кохала його, щоб помічати такі речі, а потім була занадто зайнята нашими синочками і дуже дбала про нього, а він звик до моєї доброти і уваги.

Я думаю, що цей тип людей такий. Такого чоловіка змінити неможливо. Нам краще розлучитися. Хоч зараз на заході свого життя пожити для себе.

Але що робити зі своєю совістю? На жаль, діти мене не розуміють, вони хочуть, щоб їх батьки завжди жили разом і не розуміють та не знають самої причини, чому я не хочу жити з Олегом. Але ж хіба то життя?

КІНЕЦЬ.