Моя проблема полягає у розлученні моїх батьків. Мама зраджувала татові, коли мені виповнилося п’ять років, коли мені було вісім, ми пішли від нього.

Для мене це виглядало так, ніби вітчим став порятунком, бо я не знала про зраду, але я дорослішаю і мені все соромніше перед татом і з’явилася огида до мами. П’ять років тому ми переїхали в іншу країну, на той момент я цього хотіла, бо не розуміла наслідків цього.

Відносини з мамою розпалюються, ми з нею можемо тижнями не говорити одна з одною. Коли я сказала, що хочу повернутися до рідного міста, вона заявила, що тато купив мене грошима (для мене це було дуже прикро).

Після її істерики зійшлися на тому, що я зачекаю, коли вони теж захочуть повернутися. З того часу вже минув рік. Мені треба йти до 11 класу і далі вирішується моє майбутнє.

Я хочу вступати на Батьківщині, для цього там треба закінчити школу. Мама погодилася, але щодня у сльозах і при цьому встигає говорити мені гидоти про тата.

Я думаю, що краще було б, якби мене зовсім не було в них. Дуже боляче вислуховувати таке від неї.

Її батьки прожили разом, у них був дуже міцний шлюб, тому вона не розуміє наскільки боляче мені і сестрі, сестра від неї пішла до тата (була б я старша, зробила так само).

Суть у тому, що вирішується моє майбутнє, і я не знаю, що робити. Адже мама не хоче повернутися, хоч я й ображена на неї за те, що це вона сама розвалила нашу родину, але покинути її не можу.

Як зробити правильно, не знаю, ніяк не можу вирішити.

КІНЕЦЬ.