Ми з чоловіком зустрічалися дуже довго (десь років 6-8) перш ніж одружитися. Я кохаю та ціную його, але є проблема, це його колишня дружина.

Моєму чоловікові трохи за 40 років і він не приховував, що у нього є за спиною досвід шлюбу та дитина, але весь цей час син жив із матір’ю та не дуже часто спілкувався з батьком. Зустрічалися вони раз на два тижні, він справно платив аліменти і я ніколи не зациклювалася на цьому, а дарма.

Першим сюрпризом стала присутність його матері на нашому весіллі. Я говорила, що не хочу бачити її на святі, але він сказав, що вона повинна бути присутня на весіллі, наче дитину нема з ким залишити (хлопцеві 16 років і над ним постійно опікуються багато родичів).

Я подумала, може, соромно просто. Далі більше! За кілька днів після церемонії до нас підійшла молодша сестра чоловіка і сказала, що син житиме з нами. На мої обурення підійшла його колишня і сказала, що вона теж виходить заміж і 16 років тягла на собі його виховання, а з вітчимом хлопчик не проживатиме.

Почувши фразу про нове заміжжя, чоловік схаменувся і, звичайно ж, погодився. Я дуже довго сперечалася із чоловіком. Мені хотілося своїх дітей, спокійного шлюбу, а не обмивання та обгладжування 16 річного підлітка, який виявився ледарем (він не вміє розігріти собі їжу, елементарно випрати шкарпетки або прибратися в кімнаті).

Але він був непохитний, Герман (його син) не ділитиме квартиру з іншим чоловіком. Я змушена була погодитись. І почалося, щодня він казав мені, що готую не так як мама, не допомагаю йому з навчанням, не прибираю його кімнату і таке інше.

До того ж чоловік перестав приділяти мені увагу, нескінченно граючи з сином на комп’ютері, розмовляючи і возив на всілякі розваги, а на мене навіть часу підкинути кудись не було. Хлопець був дуже розпещеним, і перші кілька місяців я терпіла, а потім нарешті зірвалася.

Коли я повернулася з роботи, то застала його лежачим на дивані перед телевізором з коробкою від піци. Речі були розкидані, у раковині повно брудного посуду, стіл завалений мотлохом.

Герман подивився на мене й сказав: «О, ти прийшла? Приготуй мені вечерю». Я ввічливо попросила його прибрати, але він відмовився, сказавши, що речі потрібно закинути в прання, а прибиратися і мити посуд він не буде, це жіноча справа.

Зрештою, я мовчки вийшла з квартири на сходову клітку і почала чекати на чоловіка. Коли він прийшов, ми довго говорили.

Він сказав, що він так не може, бачить у своїй дитині наступника у сімейному бізнесі та надто любить його. Я відповіла, що більше не можу.

Я усвідомила, що його сенс життя – це дитина від першого шлюбу. Інших дітей він не хоче, заплющує очі на його недоліки, і фактично робить із мене безкоштовну прислугу.

Помітила, що вони з першою дружиною дуже багато радяться, нібито з приводу сина, але після кожної такої зустрічі він сяє від щастя і розмовляє зі своєю колишньою надто ніжно. Один раз навіть бачила як він її обійняв.

І ми сильно посварилися. Перша дружина заміж так і не вийшла, у неї, найімовірніше, навіть хлопця немає, і чоловік про це знає.

Тобто виходить я просто безкоштовна нянька для їхнього сина, а не кохана жінка? Його сім’я каже, що я повела чоловіка з сім’ї, але вони розлучилися, коли синові був 1 рік.

Щиро не розумію, що мені робити. Він справді так любить свого сина та його матір, що не хоче дітей зі мною чи мені здається?

КІНЕЦЬ.