Одна дівчина купила акваріум. Вона жила з мамою. І мама була важкою людиною. Лаяла всіх, лаяла саме життя, дочці говорила образливі слова, висміювала всі її спроби змінити життя на краще, ніколи не раділа… Може, психіка була не в порядку, але жити з нею було дуже важко.

Дівчина завжди так жила. Вона звикла, хоч і плакала часто тишком-нишком. Працювала за копійки, – мама казала, що і це багато для такої ледарки та тупиці. Піти дівчина не могла, – не було на що зняти житло. Та й звикла, ось головне. Так звикали раби в Стародавньому Єгипті, їх навіть не треба було ланцюгом утримувати чи стінами в’язниці. Людина неминуче змінюється, якщо тривалий час у рабстві.

І ось дівчина назбирала гроші. Попросила дозволу мами. І купила маленький акваріум, уживаний. І рибок купила.

Це були чудові рибки: перлинно-блакитні гурамі, вуалехвості гуппі, сяючі, як вогники, прекрасні, наче дорогоцінні камені… І соміка ще дали в подарунок. Сірий великий сомик з вусами. Рибки плавали серед смарагдових водоростей. А сомик лежав на дні і ворушив вусами.

Вечорами дівчина милувалася рибками і доглядала свій акваріум. А потім рибки почали пропадати! Щодня зникала одна чудова рибка. І дівчина не розуміла, в чому річ. Навіть думала жахливе: може, мама виловлює рибок та викидає? Куди безвісти зникають рибки?

А потім вона зрозуміла. Коли лише одна рибка залишилася, крихітна гуппі з довгим різнокольоровим хвостиком: це сомік їв рибок. І всіх з’їв. Він лежав на дні, вибирав рибку, а потім з’їдав її. І ось так усіх зжер.

І дівчина зрозуміла. Акваріум, навіть дуже хороший, – це обмежений простір, з якого не вибратися. Якщо в акваріумі є кровожерна рибка, вона поступово з’їсть усіх. І все з’їсть: молодість, здоров’я, красу, надії та мрії. І саме життя.

Дівчина дивилася на крихітну гуппі. І на жирного сірого сомика з вусами, що причаївся за камінчиком. А потім відсадила соміка в банку і віднесла до зоомагазину, – там його охоче взяли та посадили до інших сомиків.

А дівчина почала шукати іншу роботу, мамі нічого не сказала. І знайшла. Там платили більше, вистачило, щоби кімнату зняти. І під мамині крики та прокляття дівчина переїхала в цю кімнатку, взяла тільки свої речі та маленький акваріум із гуппі. І стала жити самостійно, – виявилося, це цілком можливо у тридцять років.

А мамі донька дзвонить та відвідує. Хоча мама похмуро зустрічає її, похмуро висміює одяг, макіяж, подарунки… І намагається зачепити болючіше, – вкусити. Але вкусити – не означає “з’їсти”. І можна ухилитися або відійти подалі. Якщо є куди йти, якщо є свій простір та своє життя. Хоча б своя кімнатка – для початку.

І вуаелехвоста гуппі переливається всіма кольорами в новому просторому акваріумі. Серед інших гарних рибок. І дівчина поступово розквітає, знаходить друзів, навчається новій спеціальності… І мріє про кохання. І любить свою маму, незважаючи ні на що. Просто любити деяких людей треба на відстані. В одному акваріумі вони небезпечні.

КІНЕЦЬ.