Всі, абсолютно всі не схвалювали вчинок Оксани Георгіївни. Що вона зв’язалася з молодим чоловіком, набагато молодшим за неї.

І діти, і внуки, і сусідки, і навіть найкраща подруга говорили, що він обведе її навколо пальця.

Сама Оксана виглядала у свої 55 років дуже непогано. Вона була власницею магазинів одягу, і гроші у неї водилися.

Процедури в не найдешевших салонах краси робили свою справу, і виглядала вона на десять років молодшою за свій вік.

Вона то виглядала може й на 45, а от її обранцеві було всього 25!

Спочатку вони просто зустрічалися.

-І зовсім він не альфонс, – сказала вона дочці. – Він сам рахунок у кафе оплачує.

Згодом вони почали зустрічалися на її території.

-Мамо, давай я твої коштовності в банк здам, – запропонував якось син.

Оксана погодилася, але тільки частково. Вона сама давно вже збиралася здати дороге намисто, подароване їй одним із багатих шанувальників, і дорогу обручку від нього ж.

Він зробив їй тоді пропозицію. Оксана відмовила, а обручку він не забрав, от вона в неї і залишилася. Чоловік був дуже гарний, але Оксана не готова була тоді змінити свою свободу на золоту клітку. Ех, був час, коли залицяльники на неї як бджоли на мед зліталися.

Вони і зараз є, адже жінка має свій прибутковий власний бізнес і ні в чому не потребує. Але перспектива зійтись із ровесником, її не влаштовувала. Одна річ, все життя прожити і разом старість зустріти. А інша справа вона, яка досягла всього сама, молода, вільна і незалежна.

З чоловіком Оксана розлучилася давно, ще діти були маленькими. Вони разом починали бізнес, яким тепер володіла тільки вона.

Чоловік якось тоді почав гроші потроху тягнути з прибутку. І Оксана дізналася, що у благовірного є коханка.

Жінка думала недовго.

-З дітьми мама з татом допоможуть, – вирішила вона і виставила його за двері, а бізнес далі продовжувала сама.

В результаті вона має мережу магазинів у центрі міста, а в нього точка на ринку на околиці. Так і торгує дешевим одягом.

А юна коханка, та його швидко кинула, іншого знайшла, з товстим гаманцем.

Оксана віддала синові намисто і обручку, ще частину коштовностей жінка заховала. А те, що не мало для неї особливої ​​цінності, вона залишила у скриньці, на очах.

-Ну і що він поки не тягне з тебе грошей, – сумнівалася подруга в чесності нового коханого Оксані, який на той час вже перебрався в її розкішну трикімнатну квартиру. – Він і так у тебе, як сир в маслі катається.

-Він працює, – відповіла Оксана. – Всю зарплату мені приносить.

-І скільки ж це, якщо не секрет?

Оксана у відповідь ображено підібгала губи. Сума була, справді, настільки мала, що сказати їй було нічого.

-Ех, подруго, сивина в голову… – не вгавала та.

Грошей, які приносив молодий чоловік, не вистачало навіть на те, щоб його прогодувати. Вона останні кілька років сиділа на середземноморській дієті, і в її холодильнику завжди водилися найкращі морепродукти, червона і чорна ікра, і найсвіжіші та добірні овочі, навіть взимку.

А він міг зʼїсти банку ікри одним махом. Проте потім Оксана отримувала величезну порцію жіночого щастя!

Так минуло два роки. Оксана жодного разу не розчарувалася у своєму обранці, одягала-взувала його і вписала у страховку одного з двох своїх автомобілів, на якому він катався містом і в село їздив, родичів своїх відвідувати.

Сама жінка теж кілька разів там побувала. Батьки в нього були прості, бідні і навіть, як їй здалося, гульбанили трохи. Але до її приїзду в будинку було чисто і затишно, а їхала вона назад з повним багажником солінь та варення.

Сама вона солодке не їла, а молодий чоловік любив. Та й на роботу вона приносила сільські смаколики колегам.

Познайомилися вони дуже банально. Одного разу взимку Оксана вийшла з салону, було темно і холодно, і вона не змогла відкрити свій автомобіль. Напередодні йшов мокрий дощ, а потім різко похолоднішало, і в замку утворився лід.

Провозившись із замком хвилин п’ятнадцять, вона хотіла вже викликати автослюсаря, як раптом підійшов він.

-Можу я вам чимось допомогти?

Жінка розгублено кивнула головою. А потім десять хвилин спостерігала із саркастичною усмішкою, як він намагається відігріти замок автомобіля.

-Візьміть за роботу, – простягла вона йому пʼятисотгривневу купюру.

-Ні, що ви, не треба. Підвезіть мене краще до найближчого метро.

По дорозі вони розмовляли, і вона дізналася, що хлопця звуть Святослав.

-Гарне ім’я, – наголосила вона про себе.

Оксана колись теж так хотіла назвати свого сина, але чоловіктоді наполіг на імені Іван.

Через три дні Святослав зустрів її біля дверей того ж салону ввечері з букетом дешевих троянд, що трохи зів’яли на морозі.

Оксана спершу скривилася, але окинувши хлопця з ніг до голови та оцінивши його одяг, зрозуміла, що і цей букет був для нього подвигом. Хлопець зовсім змерз у своєму легкому осінньому пальті, і вона сама запросила його до найближчого кафе, щоб він зміг трохи відігрітися.

Оксана сама хотіла сплатити рахунок, але той був проти і заплатив усе сам. І невдовзі вона зрозуміла, що по вуха закохалася. Звичайно, вона розуміла, що її шанувальник був занадто молодий для неї, і в цьому може критися каверза. Але він настільки був переконливий у своїх словах та вчинках, що поступово вона погодилася.

Все б нічого, але останнім часом Святослав став дедалі частіше їздити до родичів. На розпитування Оксани він відповідав, що мама у нього дуже заслбла, і їй потрібен його догляд і увага. Жінка навіть поривалася з’їздити разом із ним, але весь час її зупиняли численні справи.

-Ну нічого без мене не можуть, нічого, – нарікала вона подругам на своїх підлеглих.

-Так і не навчилася ти делегувати свої повноваження, – відповіли їй. – А за молодим твоїм дивитися, і дивитися потрібно. Ти б з’їздила, – радили їй, коли Святослав якось був відсутній уже більше тижня.

Оксана й хотіла, але знову щось трапилося, і в неї не вийшло.

Минув ще один рік.

У той день Оксана заслабла, і вона нікуди не поїхала. Вона зручно розташувалася на дивані, щоб подивитись улюблений телесеріал. Чоловік цмокнув її в щоку на прощання і пішов на роботу. На той час Оксана викупила для нього шиномонтаж і подарувала на день народження.

-Ти куди з такими великими сумками? – запитала вона.

-Так це, тут нова форма для моїх хлопців, вчора купив, забув сказати.

-Який молодець, – подумала вона. – Дбайливий господар. За це люди поважатимуть і любитимуть його. Якщо справи підуть добре, до Нового року ще йому пару шиномонтажів куплю. Нехай усі замовкнуть, що заробляє він мало.

Про те, що це Оксана вкладала гроші у бізнес молодого чоловіка, ніхто не знав.

Незабаром Оксана на другій серії солодко заснула. Розбудили її часті дзвінки у двері. Жінка встала, підійшла до дверей, зазирнула у вічко і побачила молоду жінку з дитиною на руках.

-Ви до мене? – здивовано запитала Оксана, відчинивши двері.

-До вас, – підтвердила та. – Ви Оксана Георгіївна?

-Абсолютно вірно. А в чому справа? – здивовано запитала Оксана.

-У мене до вас особиста розмова, – сказала незнайомка.

-Ну що ж, проходьте, – Оксана пропустила гостю в квартиру. – Проходьте, проходьте, що ж ви стоїте в дверях?

Несподівана гостя розглядала власницю з цікавістю.

Вони пройшли на кухню.

-Чаю, чи може кави? – поцікавилася Оксана.

-Ні, трохи води Васильку.

-Васильку? – перепитала Оксана.

-Так, Василю Святославовичу.

У кухні запала важка тиша.

-А я дружина Святослава! – нарешті додала жінка.

Оксана підійшла до крана і налила води у склянку. Мовчки поставила її на стіл і сіла навпроти.

-А ви що, не знали?

-Як же так, – відповіла Оксана. – Я ж паспорт його бачила.

-Так це коли було? Три роки тому? Ми вже два роки як одружені.

-І де ви живете?

-Спочатку я в селі жила, але зараз він добре заробляє, квартиру винайняв. Щоправда, маленьку, однокімнатну, але нам поки що вистачає.

-А чому ж він від мене не пішов? – запитала Оксана.

-Пішов. Сьогодні. Тільки я вас дуже прошу, не треба його шукати. У нас дитина, зрозумійте. І ще… Я знову вагітна!

-А чому він сам мені про це не розповів?

-Незручно йому перед вами, соромно! Що ж, ми підемо? Зараз, зараз підемо, мій маленький, – стала заспокоювати матуся малюка.

-І ти знала, що він зі мною, і так довго мирилася із цим?

Але гримнули двері, і питання так і повисло в повітрі. Оксана сиділа, мовчки дивилася у вікно, не розуміючи, що тільки-но сталося. Потім вона пішла в спальню і побачила на комоді перевернуту скриньку з коштовностями. Та була порожня…

Оксана відкрила його шафу – речей не було. Тільки сиротливо гойдалася на вішалці одна його стара футболка. Оксана давно говорила йому, щоб він викинув її. Але Святослав беріг її на згадку про їхню першу зустріч.

Оксана зазирнула в шухляду комода – грошей теж не було. Підійшла до схованки, відкрила її, добре, що хоч тут усе на місці.

Жінка взяла його футболку, уткнулася в неї обличчям і гірко заплакала.

Вона оплакувала своє кохання, своє недовге жіноче щастя, свою надію та віру. Але вона ні про що не жалкувала, минуле вже не повернути. До кінця життя вона буде пам’ятати його поцілунки і запах його волосся.

Оксана нікому нічого не сказала про речі. Шкода було і його, і Василька, і дитину, що ще не народилася.

Сама винна, до того ж, їй не дуже хотілося відповідати на незручні питання…