– Дорогий, нас покликали на день народження у суботу. У Світлани Микитенко ювілей.

– А я з Віктором на рибалку хотів поїхати. Може одна з’їздиш, га? Я так не люблю ці ювілеї.. А я тобі риби привезу, потім посмажеш. Смакота!

– Ох, вмієш ти переконати. Добре, поїду сама. Чого не зробиш заради риби, – усміхнулася Марина.

Світлана була однокурсницею Марини, жила в сусідньому містечку. Іноді вони їздили один до одного в гості, з чоловіками та без.

– Дякую, люба, за вітання! А ти чому одна, де твій Михайло?

– Та з другом на рибалку поїхав, давно збиралися. Думаю, і без нього мені тут сумувати не доведеться! Стільки в тебе народу, хто всі ці люди?

– Ой, тут кого тільки немає.. З роботи колеги, родичів купа, знайомі… Розташуйся, подруго, а я побіжу, метушні  багато в такий день!

Святкова вечеря проходила у приватному будинку Світлани, у дворі. Смажилися шашлики, на столах чого тільки не було. Марина в передчутті скуштувати смачних страв вдихала вабливі аромати.

У альтанці поряд пролунав гучний регіт, який трохи злякав Марину. Вона повернула голову. Там сиділа миловидна блондинка з чоловіком старшим за себе. Він розповідав про якісь історії, а вона голосно сміялася.

Придивившись, Марина зрозуміла, що цього чоловіка знає. То був Ігор, чоловік Лариси, з якою вони разом працювали. Особисто з

Ігорем Марина була незнайома, кілька разів бачила його на корпоративах із дружиною.

За розповідями Лариси, вони жили душа в душу з чоловіком, виховували сина. Лариса їздила дорогою машиною, добре одягалася, ні в чому собі не відмовляла. Багато хто не розумів, навіщо вона взагалі ходить на роботу, якщо у неї заможний чоловік. Але їй було нудно вдома, нікуди було вигулювати вбрання.

Марина весь вечір спостерігала за Ігорем, і зрозуміла, що він має явно романтичні стосунки з цією блондинкою. Але як же Лариса.. Він її обманює, в сусідньому місті крутить романи.

Марина запитала у Світлани про нього. Вона бачила Ігора вперше, запрошувала блондинку Віру, яка була її двоюрідною сестрою. Віра представила його як свого чоловіка.

Приїхавши додому, Марина довго думала, чи говорити Ларисі. Все-таки це підло, за спиною у дружини крутити шашні. Марина розповіла чоловікові, щоб запитати поради, як їй вчинити.

– Не лізь, чужа сім’я, хай самі розуміються!

– Але ж це… Підло! Він що думає, якщо в іншому місті, то ніхто не побачить, і нічого не дізнається? Він мене не пам’ятає, але я його знаю, і що, повинна мовчати тепер?

Чоловік махнув рукою і пішов чистити рибу. Він чудово відпочив на риболовлі і був захоплений своїм уловом.

Прийшовши наступного дня на роботу, Марина зустріла Ларису. Та була як завжди весела, балакуча, пригощала смачними печивами.

– Ой, мій Ігор так любить це печиво, прямо жити без них не може! Сьогодні приїхав із відрядження і одразу на них накинувся! Ось ласощі!

“Та вже, знала б ти, в якому він відрядженні був … Він любить не тільки печиво” – думала Марина.

Їй було шкода колегу. Приємна така жінка, доглянута, добра, чого йому не вистачає. Марина вирішила відкрити їй очі на чоловіка. Поки не пізно. Піде він до тієї білявки, а Лариса сльози литиме. Може ще можна якось виправити ситуацію.

– Лариса, ти не могла б зі мною сьогодні сходити в магазин, порада потрібна, не можу плаття вибрати?

– Звичайно, Мариночко, в сукнях я розуміюся! У мене їх повна шафа, і все носити нічого, хочеться ще і ще.

Вийшовши після роботи надвір, Марина чесно зізналася, що хоче поговорити з Ларисою, вони пішли в кафе. Замовили салат та каву з тістечками.

– Ларисо, не знаю навіть як сказати. Я на вихідних була в сусідньому місті на ювілеї у подруги. І там зустріла твого Ігора…

– Та ти що? Він же у відрядження їхав.

– Розумієш, він був не один.. З якоюсь блондинкою, і вони явно.. Ну, ти розумієш… Я вважала за потрібне тобі розповісти. У вас така сім’я хороша, син росте.

Лариса зітхнула і мовчки продовжила їсти салат. Марина здивувалася такою реакцією. Чого завгодно вона чекала, але не такого спокою.

– Розумієш, Марино, мій Ігор ловелас. Ще з юності. Після весілля я застала його з моєю подругою. Він клявся, що крім мене йому ніхто не потрібен, але не може бути вірним, природа бере своє.

Я плакала, ревнувала, йшла від нього. Але потім поверталася і все продовжувалося. У Ігора бізнес пішов у гору, гроші річкою. Він ніколи ні в чому не відмовляв. Завжди все найкраще. Він поклявся, що з сім’ї ніколи не піде. Але на стороні буде тихенько вести своє життя.

Подумавши, я вирішила, що це непоганий варіант. Ну, піду я, приведе він дамочку, і вона житиме в нашому домі, де все я купувала з такою любов’ю. Син батька дуже любить і той його. Зруйнуємо сім’ю, я заміж вийду, кому мій син потрібен, чужому чоловіку?

І ми будемо копійки рахувати, що це за життя? А так і сім’я ціла, і гроші, кожен за своїх інтересів, розумієш? Де і з ким він проводить час я не знаю, і знати не хочу. Зі мною він завжди добрий і люб’язний, із сином час проводить. Грошей не шкодує на нас.

Розумію, звучить, не зовсім… Не прийнято у нас так жити. Але нам так зручно, всіх все влаштовує. Іншого життя я й не хочу. Ми маємо взаємовигідний союз. І повір, багато хто так живе, тільки не зізнається.

Дякую, звичайно, що сказала. І прошу, не розповідай нікому, не хочу, щоб нас з Ігорем всі обговорювали.

Марина з подивом слухала Ларису. Вона б так не змогла. Або ти зі мною, або до побачення. Хіба гроші можуть замінити кохання та взаємоповагу? Але це ж їхня сім’я, їм і вирішувати, як жити.

Після цієї історії Марина вирішила ніколи не лізти до чужої родини з виявленою правдою. Самі розберуться. Можливо, всіх все влаштовує. Адже чого тільки не буває в житті.