Дуже хочеться виговоритися, бо не знаю, що мені робити.

Річ у тому, що я живу із чоловіком вже 5 років. Коли познайомилися – було дуже пристрасне кохання, вирішили з’їхатися. Наразі мені 40, йому 48.

У мене дітей немає, і через проблеми зі здоров’ям вже не буде. У нього 2 сини від попереднього шлюбу. Жили ми, не жалілись. Я кілька разів натякала, що коли у нас все добре, то непогано було б розписатися. Він же весь час жартував, типу йому і так чудово і штамп у паспорті не потрібен.

Грошових питань ніколи не порушувалося, бо зарплати у нас приблизно однакові. Живемо в моїй однокімнатній квартирі в гарному районі Києва, недалеко від метро, а його житло, яке гірше, здаємо. На життя нам вистачає, навіть щороку їздимо разом до недорогих країн подорожувати.

Але так сталося, що не стало мого батька (мами вже немає 12 років) і він залишив дуже добрий спадок: двокімнатна велика квартира за 2 хвилини від метро, заміський будинок у хорошому стані — років 20 тому всією сім’єю будували й пристойну суму грошей.

І ось після кількох місяців з того часу, як я вступила в спадок мій чоловік приніс дуже красиву обручку і зробив пропозицію. Мені, звісно, було дуже приємно. Але ось ніяк не можу позбутися думки, що коли я була без гарного спадку він не поспішав одружитися, а ось зараз прям закортіло.

До речі, близьких родичів у мене немає. Тільки троюрідні брати та сестри з якими особливо ніколи не спілкувалися. Якщо я вийду заміж і зі мною щось трапиться — тільки він буде моїм спадкоємцем…

Я прямо зациклилася на думці, що він не дуже любить мене. Може це стрес від втрати найближчої людини? Я не знаю, як мені вчинити! Плюнути на все і вийти заміж або ще пожити та придивитися краще? А може розійтись?

КІНЕЦЬ.