Допоможіть, будь ласка, розібратись у собі. Мені 25 років, є дитина 4 роки, розлучена.

Мешкаю з батьками на їхній території. А проблема в тому, що я за останній рік не можу порозумітися з моїми батьками.

Я відучилася у престижному університеті (на очному, на платній основі). За навчання платили мої батьки, за що я їм дуже вдячна.

Після закінчення третього курсу вийшла заміж і через рік розлучилася з чоловіком. Сімейне життя не склалося – знущання, зради чоловіка стали причиною розлучення.

Навчання закінчила добре. Після декрету влаштувалася у велику компанію, де обіймала добру посаду. Заробляла пристойно, навіть намагалася працювати позаурочно, щоб дитина та мої батьки нічого не потребували.

З дитиною намагаюся більше проводити часу, але не завжди вдається, оскільки багато часу займають побутові відносини (приготування їжі, прибирання квартири, прання білизни тощо).

Зі своїми друзями та близькими зустрічаюся дуже рідко (2-3 рази на рік), спілкуємось по телефону. Шкідливих звичок не маю.

Здавалося б, що все добре. Але батьки постійно, навіть у дрібницях мені чимось дорікають (в особистому житті, у вихованні дитини, у роботі, навіть у господарсько-побутових справах).

Я від цього дуже стомлююся морально. Я розумію, що діти мають поважати своїх батьків та прислухатися до них. Але ж мені 25 років і є дитина, ми окрема сім’я.

Були неодноразові розмови з батьками, де вирішувалося питання про наші часті сварки. На що відповідають: «Або ти змінюєш свій характер, або ми вживаємо якихось серйозних заходів».

У ході розмови виявилося, що мені не можна висловлювати свою думку чи чинити так, як я вважаю за потрібне і всі питання я повинна обговорювати тільки з батьками.

Запропонувала, що можу з’їхати з квартири батьків, житиму окремо. На що, вони сказали, що проти, я не зможу так довго протриматися (важко виплачувати за квартиру, утримувати та виховувати одну дитину тощо).

Ситуація в сім’ї важка, до того ж моя мама і брат перебувають на інвалідності. Я розумію, як їм нелегко. Бувають такі розмови, що у випадку, коли батьків не стане, що я не зможу впоратися, оскільки треба буде доглядати і брата, і дитину.

Вважають, що в мене, напевно, не повинно бути свого особистого життя. Постійні обурення про минуле сімейне життя (який був чоловік, як жили) не дають їм спокою.

З чоловіком розлучена, і з того часу навіть не спілкуємося і не бачимося, оскільки живемо у різних містах. Не розумію, навіщо це взагалі потрібно?!

Я просто не знаю як правильно поводитися з батьками.

КІНЕЦЬ.