Так, я сама зателефонувала до сина і невістки з проханням про посильну допомогу. там роботи було усього нічого, а я в стаціонар потрапила. Сама б я точно не встигла до морозів усе зробити. Якби знала, у що все виллється, краще б сусідку найняла.

Уже більше десяти років як я вийшла на пенсію. Усе життя мала дуже важку роботу, та й діток троє у мене було, тож голови підняти і про себе згадати часу не мала. Чоловік мій думав лиш про те, де б і як за комір залити, а я була в сім’ї і чоловіком і дружиною і мамою дітям і татом.

Лиш оце як діти мої з “гнізда” вилетіли, та коли на пенсію вийшла, так і познайомилась вперше із собою. Може й сміятись будете, але я вперше зрозуміла, що мені насправді подобається, що ні.Крок за кроком відкривала для себбе новий світ у якому не потрібно було вічно кудись поспішати і будувати свій день навколо чиїхось потреб. Тоді і захопилась я квітами.

Я ж до того ні клумби, ні бодай якої грядки квіткової й не мала. Ну хіба мальви і чорнобривці які око радували, але хіба можна порівняти їх із тим різномаїттям, що я за ці роки висадила.

Не шкодувала, ні грошей. ні часу. квіти із журналів виписувала, що на ринках купувала, а що вимінювала у односельців, якщо вже дуже подобалось.

Згодом, набралась трошки досвіду, стала вже й на продаж вирощувати квіти. Чого тільки варті кущики хризантеми у власноруч зробленому із бетону горщику. такий подарунок оригінальний ви ніде не придбаєте і точно подаруєте єдиний екземпляр.

От тільки з колінами у мене негаразди почались. Я все життя на фермі. та на фермі. Були часи коли й трактора не було чим заправити, то ми із дівчатами коровам вручну і сіно розносили і дерть і мішане у відрах. У кого спина, а в мене від тої роботи важкої з коліньми негаразди.

Цієї осені особливо дошкуляло мені. Дійшло уже й до того, що вставала насилу. Розуміла, що треба їхати у стаціонар, але ж тут саме робота така, що треба зробити саме в цей період і край.

От тоді і підкинув нечистий мені ідею – попросити сина із невісткою про допомогу. А що: Наталка сільська точно знає, що таке квітка і як її на зиму викопати і в погріб знести. На диво, вони погодились одразу ж. Я у палаті лежу, а сама увесь день із Наталею на лінії. Розказую, під який кущ добриво внести, який викопати, а який підв’язати треба. Розповіла де компосту узяти і як на зиму квіти мої вкрити, а які викопати.

Три дні вона у мене працювала. паралельно відвідували вони мене і годували. Я була спокійна, адже вірила у те, що вдома все до ладу зроблено. Наталя не тільки до роботи прудка. а ще й дуже акуратна і вельми відповідальна. Вони собі поїхали додому. а я через три тижні коли мене зі стаціонару виписали. мало не віддала Богу душу. коли поглянула на свій квітник.

Матінко рідна, жодної квіточки тобі. увесь мій двір. мій квітник тепер перетворились на газон зелений із альпійською гіркоюна якій росло три туї і ще якісь там кущі вічнозелені. навіть теплиці і тієї не було. Там син посадив молоді дерева. три яблуні на місці де підростали у горщиках квіти на продаж.

— Не хочеш ти себе шкодувати, то я це зроблю, – сказав син категорично, – Ледь ноги пересуваєш, руки вже й ложку тримати не здатні. а ти коло тих квіток скоро геть зляжеш. Може ти й хочеш тим займатись, але усі твої квіти не варті і половини тих коштів. як і я заплатив за те, аби ти нині хоча б із паличкою ходити могла. Спеціаліст ясно сказав, що якщо ти й далі себе не шкодуватимеші не берегтимеш – зляжеш. Тож, хоч плач, а про квіти забувай. Почнес знову їх висаджувати, то про мене забудь. Видзвонюй Михайла і Лізу з Іспанії, хай вони тобі допомагають.

Нині я й з хати вийти не ладна: на душі таке сум’яття і морок.

Син телефонує. як ні в чому не бувало, розповідає про роботу, онуків і те, як вони ходили в кіно, а я не годна зрозуміти, як він може бути таким спокійним після усього. що накоїв.

Подруга запевняє мене, що я згодом зрозумію учинок свого сина і буду йому вдячна. говорить, що він думав і діяв виключно у моїх інтересак.

Але… скажіть, хіба ж це так? Хіба то заради мене і для мене було зроблено?

КІНЕЦЬ.