Ніколи не думала, що колись писатиму свою життєву історію, але життя непередбачуване. Нас із моїм чоловіком спільні друзі познайомили 6 років тому. Він уже працював, а я була ще студенткою.

Сподобався мені з першого погляду, добряче закохалася і зізналася йому. Антон погодився, і ми почали зустрічатись.
Кохання, романтика, пригода все це запаморочило мені голову, і я без роздумів погодилася вийти за нього заміж уже через кілька місяців стосунків.

Я розуміла, що він був старшим і хотів сім’ї з дітьми, тому ми домовилися, що я подарую йому двох-трьох дітей. Єдине, про що я шкодую, що не дізналася свого чоловіка як слід до шлюбу, адже його характер був просто огидним.

Він змусив мене сидіти вдома, адже пристойна дружина має бути домогосподаркою та догоджати чоловікові. Я чинила опір, тому що я тільки закінчила другий курс і хотіла працювати, мені було всього 20 років!

Але Антон наполягав, я покинула виш і пішла з головою в турботи по хаті. Тут і свекруха почала насідати, мовляв, сорочки не так прасуєш, і їжу не так готуєш, а пил так взагалі скрізь є.

Я намагалася робити все, як ведеться, прокидалася о 5-6 ранку, робила сніданок, прибиралася в будинку, чистила взуття і гладила свіжий одяг на кожен день, але все було не так. Він кричав, що їжа пересолена, а штани дуже м’яті, і що я не здатна впоратися навіть з такою простою справою, як прибирання та приготування.

А одного разу, коли я посміла поскаржитися на його матусю, яка мене знатно дістала (вона викинула всі мої купальники і сказала, що заміжні жінки не повинні в такому ходити), то він сказав, що вона все правильно робить і мені потрібно брати з її приклад.

Потім в мене з’явилася дочка. І тут у мого коханого зі свекрухою трапилася справжнісінька істерика, вони кричали, що я повинна була подарувати чоловікові спадкоємця, а не якесь там дівчисько, у них належить першим планувати хлопчика і жодних дочок.

Але вибачте, будь ласка, я що, замовляю стать дитини? Зрештою, в день виписки я поїхала на автобусі додому з немовлям, адже мене не мали зустрічати, не сина ж подарувала! Потім повернулася і все та саме.

Я цілими днями сиділа з донькою та займалася будинком. Вона була примхливою дитиною, але я не скаржилася, тому що любила свою маленьку дитину. Зате знову докори з боку «другої мами», що я не так сповиваю (мені не можна було використовувати памперси, адже це для лінивих), обзивала мене невдячною дурнною, коли я не слідувала її порадам, змушувала кип’ятити дитячий одяг по 100 тисяч разів.

Чоловік інтересу не виявляв, тільки хіба що кричав постійно і міг навіть вигнати з дому (під приводом погуляти з донькою кілька годин, щоб він міг подивитися футбол із друзями, благо на вулиці було літо). І ось через два роки, коли моя малюк підріс, він сказав, що треба другого, мовляв, дочка виросла, іди, давай знову плануй дитину.

Мені, якщо чесно, взагалі не хотілося. За всі ці роки підтримки та розуміння нуль, зате постійні закиди з боку свекрухи, вічні зради. Розлучатися я не наважувалася, плюс батьки казали, що він дуже багатий і забезпечувати мене вони не збираються, так що сиди смирно і роби що кажуть.

Пізніше, коли я дізналася, що чекаю дитину, чоловік ходив і казав, що якщо знову буде дочка, то він не пошкодує мене і виставить за двері, а я ж і гроша не коштую, досвіду роботи і навіть вищої освіти немає.

Я молилася, щоби був хлопчик. Після появи дитини перше, що я закричала: Хто в мене народився хлопчик чи дівчинка? Коли лікар сказала, що дочка у мене перед очима все попливло, і я знепритомніла.

Коли прийшла до тями, то мені сказали, що моя сім’я (чоловік і його мама) знають, хто з’явився і наказали передати, щоб я бракована, виметалася. Коли після виписки повернулася додому, сусідка віддала мені валізу та передала, що чоловік сказав їхати до батьків.

Там уже на мене чекала перша донька. Зараз я живу у мами з татом, а Антон привів додому чергову коханку, яка на щастя поки що не чекає дитину. Батьки наполягають на тому, щоб я на колінах благала чоловіка повернутись і обіцяла подарувати сина.

Він може дозволити мені повернутися, але почуття гордості не дозволяє, адже я стільки в цьому шлюбі натерпілася. Але відчуваю собі егоїсткою, адже я навряд чи зможу забезпечити своїх дочок і себе.

Свекруха пообіцяла поговорити з синочком і хоч я погана, але заради онучок вона згодна. А я й не знаю, що робити, чи повертатися, планувати третю дитину і сподіватися, що хлопчик з’явиться чи кидати все це?

Сама не знаю. Підкажіть, будь ласка, що робити.

КІНЕЦЬ.