Завжди я знала, що людська жадібність – це погана риса, а коли ця жадібність переходить усякі межі, то це вже зовсім недобре.

Але про те, що я сама оберу собі такого чоловіка я й подумати не могла, адже нічого відразу не говорило про це.

Спочатку Андрій себе не показував, та згодом вияснилося, що це настільки жадібна людина, що ви навіть уявити собі не можете, такі зустрічалися нечасто в моєму житті, я і сама ще не так давно уявлення не мала.

Як далі жити з такою людиною я тепер не знаю, от чесно.

Познайомившись з Андрієм, я навіть не здогадувалася наскільки це жадібна людина.

Мене тоді чомусь зовсім не збентежило те, що на перше наше побачення він з’явився навіть без жодної маленької квіточки та, замість того, щоб запросити мене в кафе, хоча б на чашечку кави чи тістечко з чаєм, він запропонував мені просто лише погуляти в парку, який був близько біля нас, щоб навіть не їхати нікуди і не витрачати гроші на транспорт.

У двадцятиградусний мороз, такий ще й вітер тоді сильний був на вулиці, що особливо не до прогулянок зовсім.

А ще, коли іншого разу, вирушили з ним в торговий центр, замість таксі або маршрутки ми простояли величезну чергу на безкоштовний автобус. А потім тряслися в натовпі, ніби оселедці в бочці, і стільки часу витратили на дорогу, що потім і розваг ніяких не хотілося зовсім.

Ледве добравшить до цього злощасного комплексу, Андрій дуже довго вибирав собі якийсь светр. А в підсумку узяв один з найдешевших варіантів, хоча переміряв усе і скрізь.

«Заощаджує», – подумала тоді я, нічого поганого в голову не прийшло, адже це нормальна риса, навіть добра, подумала я тоді якраз, а тим паче для молодої людини, яка ще міцно не стоїть на ногах і сама не так багато заробляє.

Але для мене це зовсім не привід, щоб розлучатися або ставитися до людини якось по-іншому, зверхньо, чи зовсім недобре, думала, можливо характер такий, або грошей не було на той час, з ким не буває.

Я швидше пов’язала це з тим, що Андрій дуже добре знає ціну своїм грошам, а для чоловіка думала це добре, тим паче для сім’ї. Адже він працює і вже давно обходиться без допомоги своїх власних батьків, самостійний повністю, на відміну від інших деяких моїх знайомих чоловіків на той час, які тільки й просять у батьків грошей та допомогу.

У тих уже й автомобілі є, і квартири є, придбані з допомогою батьків, хоча вони самі і маленької частки там не заробили.

А мій молодий чоловік хоче отримати все самостійно, я його підтримувала в цьому, навіть пишалася ним тоді.

Але незабаром до мене дійшло, що надто вже надмірна ця економія, і вже скидається на жадібність, що вже зовсім мені перестало подобатися.

До такого висновку я прийшла після нашого дуже скромного весілля, яке зовсім мене засмутило.

Бюджет у нас став загальним, і тепер я вже не могла вільно витрачати гроші направо і наліво.

Хоча такого ніколи і не було. Я завжди намагалася підходити до покупки з практичного боку, не все те добре, що найдешевше, коли жила сама.

А якщо вже брати, то хорошу річ, вона прослужить багато років, я думала, що це всі прекрасно розуміють. Але як тільки ми одружилися, мій модний шопінг прикрився.

А сам Андрій завжди вважав, що у мене і так купа одягу, який я раніше купила. І нічого витрачатися зайвий раз.

Потім я пішла в декрет. У нас з’явилася донька. З цього моменту у нашій сім’ї виникла серйозна проблема, почалися постійні суперечки та непорозуміння.

Щоразу Андрій підкреслював мені, не пропускаючи жодної нагоди, що він єдиний годувальник в нашій сім’ї і що не дасть мені ні копійки, адже я гроші витрачаю зовсім нерозумно, не раджуся ще й з ним.

Так наші відносини зайшли в глухий кут. Ми в кінець серйозно посперечалися. Заговорили про розлучення.

Я сказала, щоб Андрій нас залишив і поїхав з квартири. І він дійсно зібрав речі і пішов. Але прихопив із собою всі гроші, які були вдома. Ми відкладали їх на якійсь важливі незаплановані витрати. А чоловік їх просто забрав.

Разом з тим мій благовірний забрав сковороду, каструльку і попередив, що в наступний свій приїзд забере телевізор, світильник і комп’ютерне крісло і, можливо, ще декілька дрібниць.

Осад неприємний залишився на душі після цього.

Тільки через пів року ми знову зійшлися. Заради дочки. Ця історія залишила не дуже приємний слід у моєму житті і дала гарно зрозуміти, що за фрукт мій чоловік.

Однак, не зважаючи ні на що, Андрій мій не став більш щедрим. Він продовжував рахувати все до копійки.

Ми вирішили взяти власне житло у кредит, адже грошей не було, щоб купити відразу, а досі ми квартиру орендували. Збирали лише суму на початковий внесок.

Я відчувала, що Андрій ще сильніше слідкував за моїми витратами, хоча й на собі він теж економив. Він влаштував мені суперечки через нову шапку, на нас дивилися здивовано усі люди.

«У тебе їх ціла купа!», – заявляв чоловік. А я вже й не пам’ятаю, коли останній раз купувала для себе якийсь одяг, навіть найдешевший. А тієї купи шапок у мене не було, хіба якісь старі осінні.

Мене не можна назвати марнотратною людиною. Але я – жінка, яка хоче добре виглядати. Шапка не коштувала шалених грошей, але через неї ми знову сварилися.

Я задумалася: «Невже мене все життя будуть обмежувати в коштах і сварити кожну куплену дрібницю?»

Не знаю як, але ми продовжували жити разом, я дуже хотіла, щоб у дитини був тато, мене ця думка не полишала ніколи.

Наближався ювілей чоловіка. На круглу дату я вирішила подарувати сумку для документів з натуральної шкіри. Тим більше Андрій постійно казав як вона йому потрібна.

Але мій чоловік не вмів приймати подарунки і попросив здати презент назад в магазин, чим дуже мене засмутив.

«Не час розщедрюватися», – стверджував тоді він мені. А я ж так довго вибирала цю сумку, прочитала купу відгуків, радилася з сестрою і зі знайомими!

Більшість моїх подруг відвідували салони краси. Робили манікюр, брови гарні зачіски. Але як тільки я натякнула, що теж не проти б раз на місяць фарбувати нігті у майстра, мій чоловік негативно захитав головою:

«Твоїм подружкам нікуди гроші дівати, вони напевне у батьків на шиї і досі сидять! Ось вони і змивають їх в унітаз! Ти не бери з них приклад. Та й у тебе ж була купа лаків. Пофарбуй собі сама волосся вдома, тільки гроші зекономиш великі. Яка різниця?».

Зараз я перебуваю в роздумах: чи варто далі ділити з Андрієм побут, хіба це нормально так жити чоловікові та дружині? Чого чекати від нього? Що він зміниться? Навряд чи.

Мені все більше здається, що без нього я буду щасливішою, лише дитяти мені дуже шкода.

Ми поки ще не оформили кредит на житло. Що мені робити? Чи краще розлучитися поки не пізно ще?

КІНЕЦЬ.