Скільки разів нам у житті доводилося казати комусь «спасибі»? А скільки разів чули у відповідь: «Такі гроші не водяться»? Можливо, хтось і сам на слова подяки відгукувався: «Спасибі до кишені не покладеш»?

Цю історію розповів мені сусід Юрко. Раніше він, як правило, завжди віджартовувався, відповідаючи на чиєсь «спасибі». Те, що днями з ним сталося, відчутно змінило хлопця.

У Юрія є власний автомобіль, завдяки якому він має додатковий заробіток, окрім окладу на підприємстві. Та останнім часом «ДЕУ» працював із перебоями. Тож хлопець уже морально готувався до того, що доведеться викласти за ремонт чималі гроші. А, як на біду, на його основному місці роботи зар­плату не виплачували уже два місяці поспіль.

Напередодні Різдва Юрко поїхав на роботу. Настрій був не надто святковий. Він підвіз кількох попутників до Мархалівки, зупинився. Люди вийшли і хлопець уже лаштувався їхати далі. Коли глянув — на зупинці стоїть, спираючись на палицю, літня жінка.

Чекає маршрутки. І тут Юрія ніби щось підштовхнуло — посигналив. Не сподіваючись, що звук адресовано їй, жінка ніяк не відреагувала. Під’їхавши трохи ближче до зупинки, чоловік опустив скло і погукав стареньку: «Сідайте!»

Накульгуючи, жінка підійшла:

— Мені треба до Києва. В третю маршрутку водії не пускають — кажуть, що пільговик у них уже є…

— Сідайте, підвезу, куди вам треба. У мене в машині пільговика немає, от ви ним і будете, — пожартував.

Дорогою жінка розповіла, що їде до сина. Занедужала невістка, тож вона хоче допомогти по господарству. Юрій відвіз свою пасажирку просто під потрібний будинок. Прощаючись, вона розчулено сказала:

— Спаси Біг тебе, синку…

Ці слова жінка промовила дуже виразно та розбірливо. І Юрій із подивом зробив «відкриття»: «спасибі», виявляється, складається з двох слів — «спаси» і «Біг», тобто Боже.

Несподівано замість того, щоб звично віджартуватися, відповів: «І вас хай Господь береже»… Як зізнався мені Юрко, тієї миті він відчув ясну впевненість, що все у нього буде гаразд. Наче камінь з душі спав.

А через годину на нього чекали справжні дива: зателефонував приятель, котрий щойно приїхав із-за кордону. Він сказав, що хоче повернути Юрію п’ять тисяч гривень, які брав у борг торік перед своїм від’їздом.

Більше того, друзяка привіз у подарунок недешеві запчастини до Юркового авто, які той колись просив. Тож питання ремонту автомобіля було вирішено!

Коли ж Юрій нарешті доїхав до роботи, директор підприємства оголосив, що має подарунок до Різдва — всім працівникам виплатять заробітну плату за два місяці.

— Впевнений: то подяка моєї літньої пасажирки допомогла мені. Вона була надзвичайно щира, недарма я на неї так відгукнувся. Добро мені повернулося, — розмірковував мій співрозмовник.

— Ніколи в житті не казатиму: «Такі гроші не водяться». Пам’ятаю, бабуся мене повчала: «Все, що ми кажемо, чує Бог, бо в Біблії написано: «Спочатку було слово». Слідкуй за своїми словами». Лиш тепер я зрозумів, що вона хотіла до мене донести…

КІНЕЦЬ.