Ми з чоловіком одружилися майже 3 роки тому.

У нас все добре було досі, я вважаю, що в нас вдалий шлюб і я маю хорошого чоловіка.

Свого житла я не мала, на жаль, як і мій чоловік, тому ми стали жити з Миколою разом з його мамою у її трикімнатній квартирі.

Ще з першого дня знайомтсва я зрозуміла, що свекруха до мене чомусь не прихильна.

Ні, вона жодного недоброго слова не сказала мені, але якось не особливо привітна була.

Микола єдиний син у своєї мами, тому іншого варіанту він навіть й не думав, ніж жити з його мамою.

Свекруха до мене привітною зовсім не була, але вона й ніколи не була недобре налаштована до мене, мені здавалося – була просто нейтральна.

Ми з чоловіком обоє постійно працювали, на роботі з ранку до вечора були. Лише на вихідні дні я проводила багато часу зі свекрухою.

Вихідні дні, як не прикро, я дуже не любила, адже мати чоловіка постійно в усьому докоряла мені.

Свекруха повчала мене в найменших дрібницях: що готувати, як прати, коли прибирати і сто разів говорила мені, що любить її син.

З кожним днем з мамою чоловіка мені ставало все важче, вона наче, як за дитиною малою, постійно ходить в квартирі за мною.

Дивиться, що і на яку поличку я кладу в холодильник, потім обов’язково щось перекладає, міняє місцями, якісь дивні речі, як на мене, відбуваються.

Але найгірше те, що мати чоловіка дуже любить чистоту і навіть не звичайну чистоту, а ідеальну, можна сказати.

У її квартирі завжди має бути стерильно, вона постійно щось миє, натирає, щось перекладає, складає, прибирає, що просто дивитися не можливо на це.

Я, звісно, не проти, адже людина в своєму домі робить, що хоче і це нормально. Але мати Миколи хоче, щоб я постійно робила все, як вона.

Коли приходиш з вулиці, обов’язково потрібно протерти взуття, щоб не було зайвого пилу, дзеркало натирає у ванній щодня, плитка на кухні – вже скоро візерунків там видно не буде, адже і там вона тре тією ганчіркою по декілька разів на день.

Я вважаю, що це вже зовсім не нормально.

Моя свекруха наче й не погана людина, але мені з нею дуже важко живеться. Я розумію, що я в чужому домі і маю жити за правилами її, але мені важко з нею дуже, адже постійне прибирання і ідеальна чистота, наче в лікарні, це занадто вже, як на мене.

Нещодавно я дізналася з чоловіком, що ми чекаємо дитя.

Микола відразу з матір’ю поділився такою радісною новиною.

Свекруха дуже зраділа і відразу сказала, що потрібно все випрати в квартирі, щоб скрізь було чисто, і дотримуватися й далі чистоти, адже у нас скоро з’явиться дитятко.

Я вже навіть думати боюся, що мене чекає з цими пелюшками, дитячою білизною і дитячою кімнатою, мама чоловіка спокою не дасть ні мені, ні йому.

Прошу чоловіка поговорити з мамою, що це не правильно це. Микола лише сміється, каже, що він до цього звик, просив мене не зважати на це, адже мама нічого поганого не хоче, а просто хоче, щоб нам комфортно жилося.

Звісно, чоловік звик, адже мама йому не каже, щоб він наводив ідеальну чистоту, як каже мені постійно про це.

Я вже не знаю, що робити. Як мені бути в цій ситуації. Свекруха точно мене слухати не буде, а гроші на оренду у нас немає, тим паче з малою дитиною ми не можемо нікуди піти.

Чи добре це, що для матері чоловіка чистота в домі важливіша за спокій і порозуміння у нашій сім’ї?

КІНЕЦЬ.