Оксана смажила картоплю на вечерю, коли в двері подзвонили. Жінка накрила сковорідку кришкою і вийшла в коридор. На порозі стояла якась незнайома жінка та два чоловіки поряд. – Анастасія Мельник тут живе? – одразу запитала незнайомка. – Тут. Але вона зараз навчається в університеті у Києві. А що сталося? – явно захвилювалася Оксана. – В університеті? Настя? – гостя аж розсміялася. – Схоже ви погано знаєте власну доньку! – Та поясніть ви, що сталося? – Оксана ще більше розхвилювалася. – Ви повинні дещо дізнатися про вашу доньку, – почала незнайомка і все розповіла жінці. Оксана вислухала її і застигла від почутого
– А донька у мене яка розумниця! – хвалилася Оксана сусідкам. – Сесію на одні п’ятірки закрила! Ще й підробляти примудряється, у нас жодної копійки не бере!
– Заздрю я тобі, Оксано! Мої дітки тільки й уміють, що гроші просити, – журилася жінка.
– І вчитися не хочуть зовсім. Машка каже, що збирається одразу після коледжу заміж вискочити, мовляв, нехай чоловік забезпечує. А син… ех!
– Сусідка махнула рукою, вкрай розчарована у своїх дітях.
– А твоя Настя молодець, своїм розумом жити збирається.
– Ага, як же, – тихенько прошепотів собі під ніс Михайло, що відійшов на пару кроків від пліткарок. Хлопець і радий був би піти додому, та мама ще не всі магазини відвідала.
А якщо батько на роботі, то горде звання носія сумок на сьогодні належить йому. – Знала б ти, чим сестричка у столиці займається, взагалі б її не згадувала. І тим більше не хвалилася.
– Ти щось сказав? – Оксана невдоволено дивилася на хлопця, що бурчав. Що він, п’ять хвилин не може почекати? Жінка ще не всі подробиці розповіла.
– Так мамо, сказав. Мені на завтра презентацію зробити треба і написати твір. Може, ти іншим разом похвалишся? – Спокійно відповів Михайло.
– Що ти, що тато! Не даєте людям поговорити! Гаразд, пішли…
Михайло лише плечима знизав, помітивши полегшений погляд сусідок. Вони вже самі не раді були, що потрапили на очі люблячої матусі. Оксана тільки й робила, що розповідала про дочку. Причому таким тоном, що складалося враження, ніби Настя – втілений ідеал і всім потрібно на неї рівнятися.
Та ось тільки він знав правду. Знав, але мовчав. Не хотів, щоб мама хвилювалася…
**********************
– Анастасія Мельник тут мешкає?
– Зневажливий погляд дами збив Оксану з пантелику. Та ще й парочка чоловіків, що стоїть позаду неї, спокою не додавали.
– Моя дочка зараз живе у столиці. Вона навчається в університеті, – гордо відповіла жінка.
– Що вам від неї треба?
– В університеті? Настя? Ви серйозно? – гостя мала нахабство розсміятися.
– Та вона вилетіла звідти після першої сесії. Жодного іспиту скласти не змогла, та й не дивно, адже дівчина на пари не ходила, аби знайти собі кавалера.
– Та як ви смієте намовляти на мою дочку? Я на вас до суду подам, за наклеп!
– Оксана почула шум за сусідніми дверима і розгублено затихла. Покликати цю нахабу в квартиру – значить визнати, що вона має рацію. Чи не пустити? Та мало що вона скаже? Людям-то все одно, правда це чи обман, аби пліткувати.
– Проходьте, – вагання жінки зупинив її власний син. – Нема чого давати привід для пліток. Мамо, пропусти їх.
– Але, Михайле!
– Пропусти.
Зараз хлопець здавався старшим за свої шістнадцять років. А ще він був дуже серйозний, і трохи, саму крапельку, схвильований. Михайло сам проводив гостей у кімнату, жестом закликаючи розташуватися на дивані. Дама посміхнулася і облюбувала крісло, що стоїть трохи далі. Чоловіки залишилися стояти.
– Михайле! Як ти можеш їх у будинок запрошувати! Ти чув би, що вона про Настю сказала!
– Чув. Тому й пустив, – роздратовано відмахнувся від матері хлопець. Поки батько у відрядженні, саме він виконує обов’язки голови сім’ї. Він повинен постаратися мінімізувати завдані збитки!
– Що ти…
– Мабуть, ти краще сестричку знаєш, – глузливо простягла жінка.
– Може, де вона зараз, в курсі?
– У Києві тут вас мама не обманула. Тільки в жодному гуртожитку вона, звісно, не живе, – криво посміхнувся Михайло.
– На орендованій квартирі живе, яку їй чоловік оплачує. І ні, адреси я не знаю. Натомість знаю, що цей чоловік одружений, старший від Насті років на двадцять і має трьох дорослих дітей. А ще він непристойно багатий.
– А чоловіка випадково не Григорій звуть?
– Дайте вгадаю, ви його дружина?
– Михайло внутрішньо напружився. Куди вляпалася його не розумна сестричка? Якщо її аж тут шукають?
– Слава Богу, ні. Я його сестра, якій дуже набридли чудасії брата, – жінка холодно посміхнулася.
– Григорій має чудову дружину, дочку нашого основного партнера з бізнесу. А її страшенно засмучує наявність сторонніх дівчат біля чоловіка. Того й дивись на розлучення подасть.
– А цього, зрозуміло, допустити не можна, так?
– Розумний хлопчик, – промуркотіла дама.
– Хоч якісь припущення, де зараз твоя нахабна сестричка?
– У мене – ні, але її подруга може знати. Я можу з нею зв’язатися, але спочатку хочу дізнатися про ваші плани. У мене одна сестра, знаєте.
– Михайле, що все це означає? Який ще Григорій? Яка орендована квартира? Що трапилося з моєю донечкою? – Оксана аж на обличчі змінилася від почутого. Михайло, кинувся у ванну, саме там мама зберігала свої пігулки.
– Може, викликати швидку? – Здається, дама відчувала себе трохи винною.
Михайло відмахнувся. Звичайно, він викликав швидку! Коли за пігулками бігав. Ніна Вікторівна, наймиліша жінка, обіцяли приїхати протягом п’яти хвилин. Мабуть, була десь поряд.
– Михайле… Звідки ти все це знаєш? – жалібно спитала Оксана, відмовляючись вірити у правду. Її дочка коханка… Як тепер з цим жити…
– Коли Настя востаннє заявилася до нас, у неї телефон зламався, пам’ятаєш? Ось вона в мене і взяла ноутбук, з подружкою поговорити. І не вийшла із профілю. Загалом, я почитав її листування, трошки здивувався, і запитав прямо. Вона нічого заперечувати не стала. Просила тільки тобі нічого не казати.
Михайло щиро переживав за маму. Вона людина дуже хороша, добра, а її єдиний недолік – любов хвалитися дітьми, їхніми успіхами. Він теж постійно червоніє, коли мама розповідає всім охочим про його грамоти та медалі.
Трохи пізніше, коли Оксану поклали в ліжко під наглядом спеціалістів, Михайло повернувся до гостей. Його дуже цікавили плани цієї жінки щодо його сестри.
– Ну то що хочете зробити?
– Нічого такого. Дам грошей і познайомлю з деякими людьми. Неодруженими, що найважливіше.Розумнішою буде – зможе вдало вискочити заміж.
– Гаразд, я зараз, – важко зітхнув хлопець, передчуваючи не найприємнішу розмову. Подруга в Натсті була… нахабною та шкідливою. Довелося викручуватися. Тут саме підвернувся привід – “вдало закрита сесія”. Чи може брат захотіти зробити сестрі подарунок? А коли живе так далеко, то тут може допомогти тільки кур’єр.
– Ось, тримайте, – Михайло простяг гості папірець.
– Сподіваюся, ви дотримаєтеся свого слова.
– Стримаю, не хвилюйся.
І вже виходячи з квартири, жінка досить голосно вимовила, явно для сусідів, що підслуховують:
– Вибачте, що вас так розхвилювала, просто іншого способу поговорити без зайвих вух не було. Сподіваюся, жодних поганих чуток не піде. Ну а якщо що, я перед Настею особисто перепрошую. Але думаю, у вас тут люди добрі живуть, пліткувати не стануть.
Чутки, звісно, були, але мляві. Оксана їх одразу присікала і просила не наговорювати на чесне ім’я доньки. Хоч і хвалитися стала набагато менше, як і взагалі виходити з дому.
Михайло поговорив із батьком, і вони ухвалили дружне рішення – переїхати. Оксані було дуже соромно дивитися в очі сусідам, адже, виходить, вона весь цей час їх обманювала.
І ось, одного погожого дня сім’я переїхала. Як сказав цікавим сусідкам Михайло – до столиці, ближче до Насті. Мовляв, там хороші лікарі, а останнім часом мама погано почувалася.
Настя більше не приїжджала, вона вдало вискочила заміж і про сім’ю забула зовсім…
КІНЕЦЬ.