Одразу після роботи Лариса зайшла до магазину. Купила картоплю, моркву, капусту, цибулю, кріп, сметану та багато іншого, що потрібно для свіжого борщу. Денис учора ввечері сказав, що скучив за свіжим борщем.

Ліфт не працював і Ларисі довелося пішки підніматися із повними сумками на десятий поверх. Вона підійшла до квартири та натиснула кнопку дзвінка. Але дзвінок також не працював. Виявляється, у всьому будинку було відключено електрику.

Лариса важко зітхнула, дістала ключі та відчинила двері. Увійшовши до квартири, вона одразу почула, що у спальні хтось розмовляє. Лариса залишила сумки у коридорі, підійшла до дверей спальні і почала слухати.

— Ну що смішного, Оксано, що такого смішного, ти знаходиш у тому, що я говорю, — сердито говорив Денис. – Лариса може прийти з хвилини на хвилину. Ти не уявляєш, що може бути. А ти смієшся.

— Смішний ти, Денисе, ось я й сміюся, — казала Оксана.

— Що таке смішне, цікаво, ти в мені знаходиш? — дивувався Денис.

– Ти так смішно боїшся свою дружину, – відповіла Оксана, – що це розсмішить будь-кого. Навіть мене. Чому ти її так боїшся? — Оксана засміялася. — Що вона такого може тобі зробити, що ти так боїшся? Може, ти боїшся, що вона тебе з дому вижене?

— Просто може вигнати з дому, — сказав Денис.

– Це навряд, – сказала Оксана.

— Адже у вас двоє дітей. Я не думаю, що вона так хоче залишитися з ними одна в цій квартирі. Їй зараз скільки? Тридцять шість?!

Думаєш, що вона на це піде? Чи, може, ти боїшся чогось іншого, чого я не знаю?

Лариса хотіла вже зайти в спальню і влаштувати скандал, а може навіть не тільки скандал, а щось більше.

Але… Голос згори сказав їй цього не робити.

«Не треба, Ларисо, — сказав голос, — цим ти нічого хорошого для себе не досягнеш. Скоріше навпаки. Тільки все ще більше заплутаєш. Заспокойся і… Загалом прояви терпіння. Я тобі щось підкажу.

Лариса глибоко зітхнула, порахувала до десятої і… заспокоїлася.

“Справді. Куди поспішати? – подумала вона. — Скандал я завжди встигну влаштувати. Скандал – справа не хитра. Тим більше, що цю особу скандалом не налякаєш. Такі, як правило, самі люблять поскандалити. Ні. Зараз перевага на моїй стороні. Чекаю. Послухаю. Може, ще цікавого дізнаюся.»

– Ти просто її не знаєш, – сухо говорив Денис. — Якби ти тільки знала її, Оксано, ти б зараз так не говорила.

– Ой ой ой! — уїдливо сказала Оксана. — Якби я її знала! Як страшно. Прямо тремчу вся від жаху. Рано чи пізно твоя дружина має все дізнатися.

«От! — думала Лариса. — Виявляється, я маю все дізнатися. Рано чи пізно. Цікаво, а кому я винна? Їй чи що?

— Ти все правильно говориш, Оксано, але краще, якщо це станеться не тут і… не зараз, — розважливо говорив Денис. — Тут… у цій квартирі. Зрозумій, ми прожили тут уже п’ять років. У нас двоє дітей, як тобі відомо. Якось незручно. Краще зараз тобі піти. Слово честі, Оксано, йди. Насправді, Лариса ось-ось з роботи повернеться. Що скаже? Ми й так тут уже затрималися довше, ніж треба. А завтра ми з тобою знову зустрінемося. Ти не уявляєш, що може бути, якщо вона зараз нас тут застукає.

«А що таке, цікаво, може бути? – подумала Лариса. — Ну, застукала я їх тут. І що?”

– А я не боюся її, – впевнено сказала Оксана і суворо подивилася на Дениса.

«Смілива, – подумала Лариса. — Цікаво, скільки їй років? І що він у ній знайшов? Напевно, дуже красива. Цікаво було б подивитись на неї. Гаразд. Це я ще встигну.

– І нехай побачить нас, – казала Оксана. – І взагалі! Це не мені треба боятися її, а їй слід боятися мене. І тебе це теж стосується, Денисе!

«Цікаво! — подумала Лариса. — Оце новина! А я з якого дива повинна її боятися?»

– Що ти хочеш сказати? — злякано спитав Денис.

– А то! – сказала Оксана. – Мені не подобається, коли мене використовують! Ясно?

«Скажіть, яка горда, — подумала Лариса, — їй, бачите, не подобається, коли її використовують. Що ж ти робиш тут зараз, з такою гордістю?

Лариса знову важко стрималася, щоб не увірватися в спальню і не влаштувати там скандал.

Але голос був поруч і втримав її від цього.

“Спокійно, Ларисо, – шепотів голос, – не зараз.”

– Та хто ж тебе використовує, Оксано, – виправдовувався Денис. — Я люблю тебе і… ось побачиш… ми скоро одружимося. А з Ларисою я тільки тому, що… є ще низка невирішених проблем. До того ж двоє дітей. Ось тільки вирішу всі ці питання з Ларисою, та й усе. Тільки ти і я. І між нами нікого. Ну як ти могла подумати, що я використовую тебе? І вистачить валятися, Оксано. Одягайся, — нервово заговорив Денис. — Поглянь на годинник. Ліжко треба заправити, щоб Лариса нічого не помітила. А ти ще не одягнена.

— Сьогодні, між іншим, річниця нашого знайомства Денисе, – сказала Оксана.

– Чудово, – вигукнув Денис, – ось давай поїдемо зараз у ресторан і там відзначимо нашу річницю. Ну, вставай з ліжка і одягайся. Прошу тебе. Лариса незабаром прийде. Ну, що ти справді, не любиш мене чи що?

– Люблю, – сказала Оксана.

– Чому тоді не слухаєш? — жалісно питав Денис.

– А тому, що я нікуди не збираюся йти, Денисе, — сказала Оксана. — Невже ти досі не зрозумів, що відбувається? Я давно чекала на це і… не піду, поки все не з’ясую. Сьогодні, коханий, твоя дружина дізнається про нас. Хочеш ти того чи ні. А якщо ти так боїшся, то можеш іти.

– Ти з глузду з’їхала? – вигукнув Денис. — Ти зрозумій, адже я в цій квартирі навіть не прописаний. Це квартира Лариси. А ти хочеш їй розповісти. Ну, розкажеш ти їй, а далі що? Де жити будемо? На твоїй орендованій квартирі? Чи з моєю мамою?

— Що означає квартира Лариси, і ти не прописаний? — злякано спитала Оксана.

— А то й означає, — сказав Денис.

— А чому ти мені цього раніше не казав? – Здивувалася Оксана.

«Сюрприз хотів зробити, — уїдливо подумала Лариса. На що голос помітив їй, що зловтіха шкідлива для здоров’я.»

– А навіщо? – щиро здивувався Денис. — Ти ж покохала мене не заради цієї квартири.

– Ні, звичайно, – сказала Оксана, – але погодься, коханий, що в наш час це…

– Ось! — радісно закричав Денис. — А я маю план, Оксано!

– Який план? – Запитала Оксана.

– Я все продумав, – захоплено говорив Денис. — Ми зараз із Ларисою продаємо цю квартиру і купуємо більшу. Цю квартиру вона купила ще до шлюбу зі мною. Розумієш? А ось коли ми її продамо і купимо іншу, то це вже буде зовсім інша справа. Вийде, що ми її купили разом. Розумієш?

– Розумію, – сказала Оксана.

– От і добре, – радісно сказав Денис. – А тепер давай, дівчинко моя, вставай з ліжка, одягайся та поїхали.

– Ну добре – добре. Не бурчи, – сказала Оксана, – переконав. Встаю. Одягаюсь. Їду до ресторану.

«Йдемо звідси, Ларисо! – сказав голос згори. — Якнайшвидше і тихіше.»

Лариса тихо повернулася до коридору, тихо взяла сумки з продуктами, тихо вийшла з квартири, тихо зачинила за собою двері та піднялася поверхом вище.

Стоячи на спільній лоджії і дивлячись униз, Лариса дочекалася, коли Денис та Оксана вийшли з під’їзду.

Денис прийшов додому десь ближче першої ночі. Сказав дружині, що затримався на роботі.

— Це все неважливо, коханий, — сказала Лариса. — А ось мені запропонували чудову квартиру. Але грошей не вистачає. От якби ти зайняв би в когось.

— Нема в кого мені позичати, — з викликом сказав Денис.

— Ну, тоді залишимося без квартири, — сухо сказала Лариса. — І далі будемо в цій жити. За тиждень діти повернуться від бабусі.

— А що, не можна знайти таку квартиру, на яку нам вистачить грошей? – Запитав Денис.

– А я не хочу іншу! – вигукнула у відповідь Лариса. – Я хочу цю. Тож думай, коханий. Або ми залишаємось тут або… шукай гроші.

Денис уперше бачив свою дружину такою… сердитою. Він зрозумів, що Лариса не жартує.

«От тільки де грошей дістати? — думав Денис. — А якщо… Оксана має такі гроші. У неї є. Вона сама говорила, що збирається наступного місяця однокімнатну купувати.»

Три години. Довгі три години Денис умовляв Оксану позичити йому ці гроші. Та що там умовляв. Він благав її. Переконував її, що справа вірна. Ну і… переконав, зрештою. Повірила Оксана в те, що після розлучення Дениса вона отримає набагато більше.

— Кохана, я дістав суму, що бракує, — радісно вигукував Денис.

«Пощастило тобі з Оксаною, – подумала Лариса. — Ви точно вартуєте одне одного.

– Ну дістав і дістав, – спокійно сказала Лариса, – чого кричати.

– Знаєш, як це було не просто! – захоплено говорив Денис.

– Уявляю, – сказала Лариса.

– Ні, кохана, такого навіть ти уявити не можеш, – сказав Денис, згадуючи, як він просив у Оксани і, мало не плачучи, благав її позичити йому грошей. — Щоб таке уявити, треба…

— Ну, молодець, молодець, — зупинила його Лариса. — Завтра можна робити угоду.

– Я тобі там не потрібний? – Запитав Денис.

– А навіщо ти мені? – здивувалася Лариса. — Продаю свою квартиру. Все просто. А щоби купити іншу, ти мені теж не потрібен.

– От і добре, – сказав Денис.

«Ти, голубонько, як я подивлюся, найхитріша, — думав у цей час Денис. — Та й я не ликом шитий. Можеш скільки завгодно на себе оформляти. А лише після розлучення половина все одно моя буде.

Лариса продала стару квартиру та купила нову, яку оформила на свою маму. Мамі вона пояснила причину такого вчинку.

Денис та Оксана святкували свій успіх на квартирі, яку винаймала Оксана, коли у двері подзвонили.

– Кого це принесло, – сказала Оксана. — Хазяйко, мабуть. За грошима прийшла. Сиди тут, не висовуйся. Не хочу, щоб вона тебе бачила. Можеш поки що телевізор подивитися.

Денис увімкнув телевізор.

— Здрастуйте, — сказала Лариса. – Не впізнаєте? Я Лариса. Дружина Дениса. Давно хотіла з Вами познайомитись, та все якось не виходило. А сьогодні спеціально вистежила вас із Денисом і ось… Вирішила зайти. Можна?

– Проходьте, – розгублено сказала Оксана.

– Можна? – Зраділа Лариса. – Ось чудово. Як добре, що Ви така проста та мила жінка. Бо я так не люблю всі ці скандали. Ділити чоловіка, що може бути гірше. З Вашого дозволу я зніму чоботи. Зранку на ногах. Ноги втомилися.

– Ось капці.

– Капці. Як це мило. Куди пройти?

– На кухню, будь ласка.

– Яка краса. На кухню.

Лариса йшла на кухню, з цікавістю роздивляючись квартиру.

– А у Вас добре, – сказала Лариса.

– Вам подобається?

– Дуже подобається, – сказала Лариса.

– Може, Дениса покликати?

– А навіщо? Я ж до Вас прийшла, Оксано! Денис мені вже не потрібний.

– В якому сенсі.

– У тому сенсі, що він тепер ваш, – сказала Лариса. – Цілком і повністю. Я рада за Дениса. Чесне слово.

– Чого це ви раді за нього? — розгублено спитала Оксана.

– Ну, як же! – Вигукнула Лариса. — Адже пішовши від мене, він одружується з Вами. А в наш час одружуватись у сорок років, не маючи квартири. Таке можливе лише з великого кохання.

– Як “не маючи квартири”? – Здивувалася Оксана. — Дозвольте. Але мені відомо, що свою квартиру Ви продали і купили нову. А отже, що?

– Що? – Лариса зробила злякані очі.

– Ділимося, — сказала Оксана. — І виходить, що Денис не такий уже невигідний наречений у свої сорок років.

– Не ділитимемося, — сказала Лариса.

– Чому не будемо? – Не зрозуміла Оксана. – Чому?

– Тому що свою квартиру я справді продала, – сказала Лариса. – А нову так і не купила.

– Як не купили? – злякано промовила Оксана. – А Денис сказав мені, що купили.

– Денис такий фантазер, – сказала Лариса. – Він у дитинстві багато казкової та фантастичної літератури читав. Ну, ось його іноді й заносить у фантазіях. Ви його слухайте менше.

Лариса розкрила всі подробиці угоди. Слухаючи їх, Оксана мовчки то відкривала, то затуляла рота.

Лариса подивилася на годинник.

– О-о! – сказала вона. – Мені пора. Рада була з Вами познайомитись. Оксано! Денису привіт. А всі невирішені проблеми ми вирішимо з ним під час розлучення? Ну, там щодо аліментів та іншого. Адже так? Що Ви мовчите, Оксана? Розумію. Вам треба все обміркувати. На Вас зараз стільки всього впало. Не проводьте мене.

Лариса пішла. Коли Оксана увійшла до кімнати, Денис з її обличчя зрозумів, що сталося щось страшне.