Ольга народила, коли їй було вже за сорок. Із чоловіками її не щастило. Три чоловіки, і від жодного завагітніти не виходило.

Вона вже думала, що вся проблема в ній, хоч фахівці й говорили протилежне. Але не можуть три чоловіки бути всі без дітей.

…І нарешті це відбулося. Ольга зрозуміла, що вагітна, про що повідомила свою матір. У них сталася сварка.

– Без чоловіка, вік який, житла нема, грошей нема!

Мати все ставила їй у провину.

– А ти сама мене народила без батька.

– Я була молода, а ти вже майже стара.

– Мамо, що ти таке кажеш?! Мені лише сорок два!

– А ким ти будеш коли дитина виросте? Як ти її забезпечиш? Тебе же ж усі вважатимуть її бабусею. А де батько дитини?

– Мамо, буде в нього батько. Борис хороша людина. Ми з ним хочемо побратися, але про дитину він ще не знає.

– Не знає і хоче одружитися?!

– Так. А що такого? Він має доньку п’ять років, дружини не стало. Я хочу удочерити дівчинку. Її Марійка звуть.

– От і молодець. І вистачило б. І добре, що п’ять років. Хороший вік. Дівчинці мати потрібна.

– Я думала ти будеш проти. Ми з ними вже давно знайомі.

– Не проти. Познайом мене з ними.

Борис виявився серйозною людиною. Один виховував доньку, мав невеликий бізнес. Він дуже зрадів, що Ольга вагітна.

– Треба поквапитися з весіллям. Як ти гадаєш, мамі треба розповісти все? І ще… Тобі не важко буде з двома? Ти не думай, я не проти дитини, але ж ти знаєш, що я слабий часто.

– Мамі про це не кажи. Вона переживатиме за мене, за тебе та за дівчаток. Мені сказали, що буде дівчинка. І сам не хвилюйся, Марійку я люблю. І з тобою все буде добре.

…Бориса поховали через чотири роки після весілля. Марійка вже ходила до школи, Даринка в дитсадок.

Ользі довелося розбиратися з бізнесом чоловіка ще до того як його не стало. Він передав їй усі справи та управління. Дві квартири переписав на дітей, а третю, де вони жили, на Ольгу. Із дітьми допомагала мама. Їй теж було важко, але онуки тішили своїми успіхами.

– Олю, чому ти одразу мені не розповіла, що Борис слабий був?

– Це нічого не змінило б. Ми так вирішили. Марійка більше нікого не має. Там у них все дуже складно. Рідні є, але вони не спілкуються. Бориса всі покинули після того, як не стало дружини.

– Не пощастило йому з родичами.

– Так. Не дуже. Мені завтра підтримка й допомога твоя потрібні. Приїжджають вони. На поминки не встигли, ось на сороковий день. Думаю, у них й інша причина є.

– Ти про що?

– Я про Марійку.

– Марійка наша!

– Наша, але вони думають, що в неї нікого немає. Та й бізнес, квартири думаю їх теж цікавлять…

…Ольга тільки-но прокинулася, як раптом пролунав дзвінок у двері.

– Господи, хто це так рано прийшов? – здивовано пробурмотіла вона і пішла в коридор.

Вона відкрила двері і застигла від несподіванки.

Родичі гуртом з’явилися.

– Давай одразу до справи, – почали вони. – Марійка тепер сама. Ви тут їй ніхто, і ми оформлятимемо опіку.

– Ви б спочатку згадали Бориса, на цвинтар з’їздили…

– Не треба нас вчити, що робити! А щодо поминок, ми зробимо все й без вас. І дай нам ключі від квартири Бориса.

– Квартира здається в оренду.

– Ну, тоді від другої.

– І вона здається.

– Ну тоді гроші з квартир усі Марійці на рахунок. А ми поки що документами займемося у вашому місті для опіки. Марійка головна спадкоємиця, а ви вже потім.

– Спадкоємиця?

– А чого ви дивуєшся?

– Та у нас взагалі спадкоємців немає. Є лише власники.

– Що?! Та бути такого не може! Ми подаватимемо в суду і захищатимемо права малечі. Все відсудимо для неї!

– А для другої доньки Бориса нічого не бажаєте відсудити?

– А вона може й не його. Точно не його. А ось Марійка його.

– Марійка й Даринка обидві його, і обидві мої. Ви час даремно не втрачайте, згадайте Борюсика і їдьте.

– Ми подамо в суд! Ти їй ніхто!

– Я їй мати. І бабусю вона має. І не треба нічого говорити дитині. У неї і так стрес після того як батька не стало. А спадщини взагалі немає. Борис подбав про дітей. Все оформлено на них і на мене.

– Ну зрозуміло, йому завжди було все одно на нас і наші проблеми.

– А у вас проблеми?

– А ти не знаєш? Борис тобі не розповів?!

– Розповів. Але ж ви залишили його одного з маленькою дитиною після того як пішла його дружина? А він просив лише допомоги, поради й співчуття. А ви порадили віддати дитину в дитбудинок. А потім ще образилися, що він не ділиться з вами прибутком.

– Все розповів. Все зробив, щоб ми залишилися ні з чим.

– Це все було його. Він у вас нічого не відбирав. Не варто зараз все це казати. Поминки у кафе біля офісу, ви знаєте де він. О тринадцятій.

– Ми й без вас помʼянемо.

Звичайно, родичі не прийшли в кафе, а поспішили поїхати. Добре, що вони нічого не сказали. Хоч дівчинка знає, що Ольга не її рідна мати, але зайві переживання для дитини не потрібні.

– Мамо, а ти мене не віддаси їм? – запитала Марійка після їх від’їзду.

– Звичайно, ні. Ти все чула?

– Вони так галасували… Бабуся нам читала книжку, але я не слухала… Я переживала.…

– Не переживай. У нас все буде добре. Треба було вас відправити гуляти, але там злива.

– Там уже сонечко. Поїдемо до тата?

– Поїдемо. Це він спеціально хмарки розігнав, щоб ми не змокли. Він піклується про нас…

– Весь час?

– Так… І завжди буде піклуватися!

КІНЕЦЬ.