Пізно після роботи повернувся мій чоловік і ліг спати не в нашій спальні, а в вітальні. Зарядний пристрій для телефону знаходився в спальні і він, перш ніж лягти спати, поставив як завжди телефон “на зарядку”.

Я ніколи не перевіряла телефон Артема, а саме в цю ніч, несподівано пролунав сигнал про те, що прийшло повідомлення, і я просто хотіла вимкнути, але не втрималася і прочитала повідомлення. Там було написано “На добраніч, моя радість”. Я не могла зрозуміти, хто писав і для кого мій чоловік став “моєю радістю”.

Я, звичайно, пішла і розбудила по своїй наївності Артема і запитала. Він зробив вигляд, що не знає, а я вийшла на вулицю і зателефонувала за цим номером телефону. Жіночий голос відповів мені практично відразу. Я запитала, хто вона така, вона стала відпиратися, говорити, що не знає людини, з телефону якого я дзвоню. І я в якусь мить повірила, але в душі стало якось неспокійно. Подумала, що це випадковість, але… на жаль, це не було випадковістю.

Вже через два дні я дізналася, що це повідомлення відправила співробітниця цієї ж фірми, де мій чоловік працював водієм директора, а вона – касиром-бухгалтером, незаміжня дівчина. А ще на цій фірмі головним бухгалтером працювала (й працює, напевно) її тітка – Оксана Іванівна.

Звичайно, мені дуже хотілося прояснити ситуацію, тому що я завжди була впевнена, що Артем мене дуже любить, а якась дівка чіпляється за нього. Я подзвонила на фірму і попросила з’єднати з її тіткою. Я стала наївно розповідати, що її племінниця відсилає моєму чоловікові дивні смс-ки. Вона сказала, що розбереться і дізнається і я трохи заспокоїлася.

Цілу добу мене не мучили похмурі думки і сумніви. Але коли я в черговий раз зателефонувала тітці, вона мені грубо сказала, що я фантазерка і що я ні за що поливаю брудом її племінницю. Я була сильно розчарована. Як же так, я ж бачила смс-ку! Адже це не просто так – написати одруженому чоловіку таке повідомлення, якщо навіть жартома!

З цього моменту мені стало погано, а точніше я впала в депресію. Я намагалася відразу ж змінитися, бути з ним ласкавішою, не думати про те, що у нього роман, а потім, як з’ясувалося, любов. Мені було гірше і гірше і морально, і фізично.

Я не хочу називати цю жінку коханкою, бо вона і не схожа на неї. Артем не давав їй гроші, вона його не обходила, не годувала. Він її не водив по ресторанах, не залишався з нею на ніч. Але я все-таки розумію – він з нею…

Я довго ходила до психолога. Я виконувала все, що вона мені говорила. І коли через півтора місяці я знову приїхала на обстеження до неї, вона здивовано сказала: “Молодець, як ти швидко поправилася, це майже неможливо”.

Уже в день свого народження, 4 грудня, я виглядала чудово. І, мабуть, вже тоді на фірмі всі знали про їх “любов” (навіть не роман!) І справи у Артема пішли не так добре, він ставав іншим. Я кожен день і кожну ніч, кожну годину і кожну хвилину вселяла собі, що зможу жити без нього.

Я рано вставала, бігала по парку, робила зарядку, плавала в басейні (і до сир пір бігаю і плаваю) і подумки налаштовувала, що тепер в моєму житті йому немає місця і не буде. А зараз, після стількох принижень, він став зразковим батьком. Ми лаємося і не лаємося, щоб він не робив мені хорошого, я це приймаю як належне, але ніколи не забуваю, що вірити цій людині не можна.

Які у них стосунки? Не знаю. Артем пішов з цієї роботи рівно через рік, як я прочитала смс-ку, 12 лютого, а вірніше, не вистачає 2 днів, щоб був рівно рік. Чим вона займається зараз, теж не знаю, а, втім, знаю. Вона мені відповідає на листи, які я їй відсилаю під іншим (чоловічим) ім’ям. Іноді.

Прийде час, я обов’язково відкриюся і скажу, що це я їй пишу, а не “Льошка”. Вона ще незаміжня, наскільки я знаю, їй вже 32 роки. І працює вона там же, і офіс цієї фірми знаходиться недалеко від мого будинку.

А я… я просто живу своїми дітьми і собою. Мені подобається, як я живу і який у мене ритм життя, мені подобається, що я намагаюся досягти якихось цілей, але найголовніше, мені подобається, що я навчилася відмовлятися від тих людей, які мені не потрібні.

Я знаю, що навіть його друзі і знайомі, говорили і говорять, що заздрять йому, тому що у нього така дружина. Але мені тепер абсолютно все одно, думає він так чи ні. Я просто озлоблена на Артема, але вмію це не показати. І в той же час мені шкода її щиро, тому що їй залишилося мало часу обзавестися сім’єю, дитиною. Не весь же час бути з такими, як мій чоловік, який не може до неї піти від своєї сім’ї.

Артем дуже любить своїх синів. Вже хоч би якою була їхня “любов”, він просто не зможе своїх синів проміняти на неї. А мені добре в своєму маленькому світі, де є мої діти, моя улюблена робота, мої плани і моє “Я”. Я знаю, що я подобаюся багатьом, але я залишаюся з чистою совістю, тому що у мене є мої сини. Заради них я ніколи не стану бруднити своє життя випадковими зв’язками або іншою людиною. У мене є прекрасне кредо – жити для дітей і для себе. І мені дуже шкода, що вона не може жити так, як я. Видно, не народилася її половинка.

КІНЕЦЬ.