Увечері за вечерею Катя казала чоловікові:

– Денис, завтра раніше відпрошуся з роботи і заїду в ювелірний магазин, ми з Сонею підглянули їй колечко на день народження. Ось куплю його та подаруємо їй завтра. Я вже домовилася з Мариною, вона приїде до вас, допоможе накрити стіл. Вона завтра вихідна. Ти стіл у кімнаті постав, ще Андрій приїде після роботи та подружки Соні прийдуть.

– Зрозумів я, зрозумів, – відповів Денис. – Поставлю, накриємо і тебе почекаємо.

Вранці прокинувся від голосу молодшої семирічної доньки Аліни.

– Тату, тату, вставай! Ну, скільки можна спати. Тобі мама вчора про стіл говорила. А ти все спиш. Ми з Сонею давно прокинулися, я вже привітала її з днем народження, – гукала його дочка. – Тобі ще посуд треба дістати, а ми все розставимо із Сонею.

Ох, як не хотілося Денису вставати, таки вихідний у нього. Він потягнувся і стало зрозуміло, що Аліна не відчепиться і поспати не вдасться. У старшої доньки день народження – сімнадцять років. Денис підвівся, прийняв ванну, зайшов до доньок у кімнату. Соня дивилася в телефон, лежачи в ліжку.

– Ах ти, моя іменинниця, – нахилившись над донькою, поцілував у щічку. – З днем народження, рідна, будь щаслива, ми з мамою тебе любимо і завжди підтримаємо.

– Дякую тато. Ви в мене найкращі батьки на світі, – усміхалася радісно старша донька.

Денис нагодував сніданком дочок, поїв сам, випив кави. Потім поспішно поставив посередині кімнати стіл і накрив скатертиною, яку передбачливо залишила дружина. Заграв його телефон.

– Ну, як справи там у вас, Денисе? Виконали мої вказівки? – Запитувала дружина. – Я по обіді піду з роботи, вже домовилася з начальником. До ювелірки зайду і одразу додому. Чекай Марину, приїде, поможе. Ну бувай.

– Бувай, не затримуйся, – сказав Денис і відключився.

Катя вийшла з офісу, коли задзвонив телефон. То була Марина, її подруга.

– Катю привіт! З іменинницею тебе. Слухай, твої дівчата який торт люблять, щось забула я, медовик чи бісквітний?

– Привіт подруга! Та будь-який зʼїдять за милу душу, так що не переживай. Ну я сподіваюся, ти проконтролюєш там моїх, щоб правильно стіл накрили, гаразд? Бо Соня двох своїх подружок ще запросила. Та ще твій Андрій прийде. Так?

– Прийде, він сказав, що квіти принесе сам.

– Ну гаразд Марино, я вже до ювелірки підходжу. Зараз каблучку куплю і додому. До зустрічі.

Золота каблучка, яка сподобалося Соні, була красива і ніжна. Розрахувавшись за покупку, Катя вийшла із магазину. Вона розглядала каблучку і уявляла, як зрадіє дочка.

– Господи, яка вже доросла наша дочка! – крутила вона її в руках, милуючись, як вона блищить на сонечку.

Переходячи дорогу, навіть не звернула уваги на світлофор, там ввімкнувся червоний колір і якась машина рушила з місця… Більше Катя нічого не бачила і не чула.

Марина, як обіцяла, прийшла на свято раніше. Привітавши іменинницю, не забула і про Аліну.

– А це тобі, Аліно, у тебе здається день народження через два місяці? Ти думаєш, я про тебе забула? Начебто ти таку косметичку хотіла? Ну а потім подарунок більший обов’язково буде тобі, – вручила рожеву косметичку вона дівчинці.

Та зраділа і обхопивши її за шию сказала:

– Тітко Марино, я так тебе люблю. А то уявляєш, у Соні є куди складати помади та тіні, а в мене немає. Натомість тепер є гарна косметичка. Ти завжди правильні подарунки даруєш!

Їхні дівочі розмови зупинив Денис:

– Марино, з духовки діставати гаряче чи ні? А то Соня каже, скоро подружки прийдуть, – і, почувши дзвінок, побіг до дверей.

– Тато йди відчиняй, – гукнула Алінка і побігла до дверей. За дверима стояв Андрій, друг Марини, з яким вона жила.

– Привіт усім, а де іменинниця? – Соня вже вийшла з кімнати у гарній сукні.

– Ого, яка красуня, ось вітаю, і будь завжди такою гарною, – вручаючи квіти, промовив Андрій.

– Дякую, – подякувала вона.

– Денисе, а що Катя не дзвонила, вже має повернутися, – запитала Марина.

– Ні, я й сам не розумію, що так довго. Їй їхати дві зупинки від ювелірки. О, от і вона.

Він поспішив до дверей, почувши дзвінок, але то була не вона. На порозі стояв чоловік у формі та тримав паспорт у руках.

– Катерина Романівна – це ваша дружина?

– Так, а що? – спитав з переживанням Денис.

Чоловік повідомив погану новину, що з його дружиною та їхньою мамою сталася біда, її не стало. Такого шоку ніхто з присутніх ще не відчував у житті.

Прощання, поминки, люди – все це Денис пам’ятає невиразно. Доньки трималися поруч. Що в нього за стан, він не міг пояснити. А життя після відходу коханої дружини перетворилося для нього не на життя, а на існування. Залишився один із двома доньками після втрати дружини, без якої просто не міг уявити свого життя. Було важко.

Катя завжди була у його думках, навіть на роботі. До нього ніяк не могло дійти, що дружини більше немає, і він житиме сам без Каті, що їхня родина, щаслива та класна залишилася без головної людини, без мами та дружини. Денис був розгублений, як виховувати доньок, адже їм потрібна мама! А він тато. Він намагався компенсувати хоч якось відсутність мами, але виходило в нього не дуже.

Старша Соня незабаром закінчить школу, їй треба буде вступати до інституту, вона займається, готується до іспитів у школі. Молодша у першому класі. Потрібно перевіряти уроки та щось пояснювати. Готувати Денис не вмів, але потихеньку став щось готувати, правда, виходило не дуже.

– Тату, мені вже набридли вареники, – говорила Аліна, відсуваючи тарілку. – Я хочу борщ, я хочу котлети. Мама готувала смачні котлети. У нас нема що їсти, все не смачно.

Соня відчинила холодильник, побачила ковбасу, зробила бутерброд і пішла до кімнати.

– Тато зроби мені також бутерброд, – просила молодша.

Старша донька якось сказала йому:

– Тату, я не маю часу допомагати тобі. Я розумію, тобі з нами важко. Але мені треба готуватися до інституту. Я Аліні допомагаю з уроками як можу.

– Нічого Соня, впораємося. Дай мені трохи часу, я сам навчуся все робити і Аліні кіски заплітати навчуся, – грудка підкотила до горла Дениса і він пішов ванну, там і розплакався.

Подивився на себе в дзеркало, змарнів, очі тьмяні й сумні. Невже я не впораюсь, невже я слабак? Доньки, готування, школа… Він ніколи навіть не міг подумати, що на нього всі ці справи наваляться. Він зачинився у ванній та плакав, плакав. Стукали доньки, але він не міг відкрити.

Соня подзвонила Марині:

– Тітка Марина, тато у ванній і не відкриває нам, він там плаче. Приїжджай до нас.

Марина примчала швидко.

– Дівчата йдіть до кімнати, а я тут… розберуся, – вона почала смикати ручку у ванну. – Денис, відкрий, відкрий негайно. Ну, що ти там закрився?.

Слова Марини на Дениса подіяли, він відчинив двері, а побачивши його, у Марини стислося серце від жалю.

– Марино, виявляється я без Каті нічого не можу. Ні готувати, ні прати. Бракує часу на дівчат. Марино, ну не знаю, як жити?

Вона сіла поруч.

– Денисе, я все розумію, я розумію тебе, розумію, як тобі погано та важко. Але ти не забувай у тебе дочки, а їм як погано без мами? Вони переживають не менше за тебе. Вони потребують підтримки, на яку чекають від тебе. Я обіцяю, я допоможу, адже Катя була для мене не просто подругою, а близькою людиною з дитинства, – сльози текли з її очей, вона не помічала. – Денисе, знай, у вас є я, і я допоможу вам упоратися з усім, повір.

Він кивнув їй, він дуже вдячний Марині, що вона прийшла. Вона відчинила двері в кімнату до дівчат і сказала:

– Дівчатка, ваш тато дуже втомився, не хвилюйтеся, все буде добре. Я вам допоможу. Ми всі разом упораємося. Тому що я тепер часто буду поряд з вами.

У відповідь дівчата обійняли Марину, притулилися до неї як до матері. Вони завжди любили мамину подругу і те, що вона обіцяла бути часто поряд, дівчат дуже тішило.

Марина не обманула. Приїжджала до них майже щодня. Займалася з Аліною, Соні щось радила, як вчинити в тому чи цьому випадку. Привела їхню квартиру в порядок, правда з їхньою ж допомогою. Допомагали усі. Навела затишок та чистоту, стежила, щоб у холодильнику завжди було, що поїсти. Готувала, вкладала всю душу.

Денис та дівчата вже звикли до Марини і з нетерпінням чекали, коли вона нарешті приїде. Натомість у самої Марини почалися проблеми з Андрієм, з яким вона жила кілька років і збиралася розписатися. Він почав обурюватись, що вона багато часу проводить у тій родині.

– Я не розумію, у Дениса рук немає? Не може приготувати, прибрати, та й дівчата його вже великі, — невдоволено вимовляв Андрій.

– Андрію, вибач, але ти повинен зрозуміти, вони там одні… їм важко, все ніяк не можуть змиритися, що Каті немає. Тяжко їм усім, – намагалася пояснити Марина.

– Та ти вже дістала зі своїм Денисом та його дівчатами, – невдоволено говорив Андрій. – Ти мені мало приділяєш часу. А якщо Денис не може зі своїми дітьми справлятися, нехай здасть їх у дитбудинок. Це до твоїх обов’язків не входить, вони для тебе чужі діти.

– Андрій, припини, ну про що ти? Який дитбудинок? Невже ти не розумієш, яке у них горе? Дівчата матір втратили, на Дениса стільки всього впало. Ти це не можеш зрозуміти? Хоча, звичайно, не можеш, через це потрібно пройти і відчути… Ти ж знаєш, ким для мене була Катя, все життя ми дружили і покинути їх не можу.

Андрій образився, зачинився у спальні. Марина розуміла, що їхні стосунки стають холоднішими. Але й Дениса з дівчатами покинути не може.

Минув час, Денис із дівчатами вже стали самостійнішими. Вона багато чого їх навчила. Денис уже сам готував і виходило добре. Але вони всі настільки звикли, що Марина часто поряд, уже й не уявляли, що вона колись не прийде.

Напередодні свята восьмого березня Аліна зателефонувала Марині, бо вже не в змозі чекати і сказала по секрету:

– Тітко Марино, тато купив тобі подарунок на восьме березня і чекає, що ти приїдеш до нас. Він навіть сам накриє стіл. Але ти мене не видавай сестрі та татові, що я видала секрет. Я не могла чекати до завтра. Приїдеш до нас?

– Звичайно приїду.

Марина вийшла з роботи і сьогодні попрямувала одразу додому, вчора була у дівчаток, приготувала, тож у них є, що поїсти. Вирішила з Андрієм побути вдома. Відчинивши двері ключем, вона побачила чуже жіноче взуття в коридорі.

– Сестра Андрія приїхала чи що, – промайнула думка, і пройшовши в кімнату побачила Андрія в обіймах молодої дівчини.

Вони глянули на Марину і обоє засміялися, а вона вискочила з кімнати. Потім вийшов Андрій і  видав:

– А ти що думала, я на тебе чекатиму, поки ти там у своїх… вештаєшся. Так я можу щодня міняти жінок, тож вибирай – чи вони, чи я! Ти нічого з себе не являєш, і чому я повинен тебе чекати, та я…

– А ти що з себе являєш? – Запитала суворо Марина. – Ні допомогти по господарству, ні грошей заробити, лише одні обіцянки. Тож залишайся зі своїми дівчатами.

Сваритися та плакати вона не стала, а мовчки пішла збирати свої речі. До неї дійшло, що Андрій давно веде подвійне життя, одного разу вже був дзвіночок, але вона не помітила.

Коли Марина увійшла до квартири з валізою та великою сумкою до Дениса та дівчаток, ті спочатку здивувалися. Першою схаменулась Аліна і стрибала навколо:

– Урааа! Тітко Марино, ти тепер будеш нашою мамою?

– Як добре, що ти у нас є, я так цьому рада, – сказала Соня, що вискочила з кімнати на вигуки Алінки.

– Тату, тату, ну де ти там? Тату, тітка Марина хоче стати нашою мамою, ура! – вигукувала молодша донька, той вискочив із ванної.

Побачивши Марину з речами і не вірячи своєму щастю, про яке він уже з деяких пір замислювався, глянув на неї й спитав:

– А тітка Марина не погодиться стати заодно і моєю дружиною?

Вона стояла розгублена, щаслива і бурхливі емоції в ній вирували, вона й не чекала, що так швидко все вирішиться. І подумала, але вголос не сказала:

– І справді, що Бог не робить, все на краще. Добре, що зараз Андрій проколовся.

Соня з Аліною наввиперед говорили, які вони раді і щасливі, що Марина житиме з ними. Вони давно здогадувалися, що вона подобається батькові, бачили, якими очима він дивився на неї. Тепер у них все буде інакше. Тато знову буде щасливим, жартуватиме, а тітка Марина їм усім і раніше була, як рідна.

Марина звичайно погодилася стати і дружиною, і мамою, вона і сама була щаслива, що знайшла велику родину. Всі разом вони впораються.