Ганна зітхала, дивлячись на сина Максима, який грає з друзями на ігровому майданчику звичайного німецького містечка.

Дочка Софія, навпаки, почувала себе на новому місці не у своїй тарілці. Переїзд був для них великим викликом, особливо через те, що батько сім’ї залишився на батьківщині.

Якось увечері, зібравши дітей за вечерею, Ганна почала розмову: “Діти, я думаю, що нам варто повернутися додому. Тут все надто складно без тата.”

Максим стрепенувся: “Але мама, я не хочу їхати. У мене тут друзі, і мені подобається школа.” Софія, понуривши голову, тихо додала:

“Мені тут не подобається, мамо. Я сумую за домом.” Ганна глибоко зітхнула, відчуваючи тяжкість вибору на своїх плечах. “Макс, ти певен, що хочеш залишитися?” “Так, мамо.

Я тут щасливий”, – рішуче сказав Максим. Дні йшли, а дилема Ганни не слабшала. Вона проводила нескінченні розмови зі своїм чоловіком по телефону, шукаючи поради та підтримки.

“Ганно, дай Максиму вибір. Йому там, здається, справді подобається”, – сказав її чоловік в одній із розмов. “Але що щодо Софії? Вона страждає тут”, – відповіла Ганна. Вибір був непростим. Ганна не могла розділити свою сім’ю,

але й залишити нещасним когось із дітей теж не хотіла. Зрештою, Ганна вирішила прислухатися до думки кожної дитини, давши їм можливість висловити свої почуття та думки.

“Ми підтримуватимемо ваш вибір, діти. Якщо Максим вирішить залишитися, ми часто приїжджатимемо до нього,” – сказала Ганна, відчуваючи, що це єдиний спосіб зберегти гармонію і щастя в їхньому сімейному житті.

Залишалося одне – організувати безпечне перебування Максима у Німеччині…

КІНЕЦЬ.