– Ось, забирайте! – Ніна підвела однорічну дочку до здивованої від такого нахабства жінки. Поруч з дитиною встала валіза з найнеобхіднішими речами. – Якщо ваш син так і не надумав на мені одружитися, навіть незважаючи на те, що я народила йому дочку – виховуйте Віру самі. Мені ще особисте життя треба влаштовувати, а з дитиною це дуже проблематично.

– Ніно! Як ти можеш? – Наталя Олександрівна, хоч і була дуже обурена цим вчинком, підхопила малечу на руки, намагаючись заспокоїти. – Кинути рідну дочку заради примарної нагоди вийти заміж? Як ти потім Вірі в очі дивитимешся?

– Мовчки, – виразно посміхнулася дівчина. – І можливість у мене не примарна, до речі. Я вже пару місяців зустрічаюся з одним дуже цікавим чоловіком, і сьогодні він зробив мені пропозицію. Ось тільки чужих дітей він не хоче виховувати, що цілком природно.

– У Віті дружина вагітна! – обурилася жінка. – Двійнею! Куди їм ще дитина?

– А у Віри є не лише мати, а й батько, нехай він входить у процес виховання! А хочете, самі подбайте про внучку! Все, бувайте!

Ніна пішла, голосно цокаючи підборами. Ну ось, перешкоди вона позбулася, тепер можна і в ЗАГС йти, заяву подавати. Михайло буде задоволений.

Дівчина не любила дочку, народила її тільки для того, щоб прив’язати до себе потенційного чоловіка. Ось тільки Віктор спритно уникнув цього – дочку визнав, аліменти платив справно, відвідував у вихідні, але при цьому категорично відмовлявся одружуватися.

– А я тобі одразу сказав, що жодних серйозних стосунків між нами не може бути. Ти дівчинка красива, ось тільки дружина з тебе вийде погана, – спокійно пояснював свою думку чоловік. – Ти надто любиш вечірки та спілкування з подружками. Дня не можеш прожити без веселощів. А мені потрібна мила, домашня дівчина, яка стежитиме за будинком, готуватиме мені смачну вечерю і виховуватиме моїх дітей.

– А що я зараз роблю? Хіба я не виховую твою дочку?

– Якщо ти це називаєш вихованням, то нам точно не по дорозі, – сказав Віктор. – Віра вічно то в бабусі, то в якихось твоїх подруг живе. А ти в цей час незрозуміло де вештаєшся!

Обурена до глибини душі Ніна набрала більше повітря, щоб висловити чоловікові, все, що вона про нього думає і тут же видихнула. У чомусь Вітя мав рацію, донька часто перебуває у сторонніх людей. Ну не може дівчина бути постійно поряд з немовлям, що вічно плаче! Схоже, немає в ній горезвісного материнського інстинкту!

– Загалом, я приходитиму, попередньо віддзвонюючись. Можу взагалі забирати малечу на вихідні, щоб ти могла відпочити. Але це все, на що ти можеш розраховувати.

Перші півроку Ніна ще на щось сподівалася, бачачи, як добре поводиться з дитиною Віктор. Але потім … Потім вона дізналася, що чоловік одружується. Знайшов собі таки домашню дівчинку і тут же повів під вінець. За словами знайомих, Ліля йому борщі варить, пироги та булочки пече, а у будинку підтримує ідеальну чистоту. Загалом у ній втілилися всі мрії чоловіка.

А ще Ліля була в курсі про позашлюбну дочку чоловіка, і навіть була не проти з нею понянчитися.

Ніна якось заїкнулася про те, що заборонить Віктору спілкуватися з донькою, якщо він не скасує весілля. Не те щоб вона реально думала, що це спрацює, але такої реакції вона не чекала!

– Спробуй і ні копійки більше не отримаєш, – пошепки сказав чоловік. – Мені Ліля із задоволенням дитини народить, а ось ти залишишся без засобів для існування. А подаси до суду – і зовсім малу заберу, зрозуміла?

Після цього Віктор вкрай холодно спілкувався з матір’ю своєї поки що єдиної дочки. Чоловік взагалі намагався якнайменше з нею контактувати!

А потім Ніна познайомилась із Михайлом і закохалася. Ось він майже відразу покликав дівчину заміж. Єдине, що заважало їхньому щастю, точніше, ХТО заважав їхньому щастю – маленька Віра, яка дратувала чоловіка.

Але тепер все! Цієї проблеми більше немає! Віра тепер проблема батька та бабусі.

**************************

Через двадцять років.

Віру, що поверталася додому біля під’їзду, чекав підліток з нахабним виразом обличчя. Звичайно, вона знала хто це і саме тому збиралася пройти повз.

Цим кимось був молодший брат дівчини по мамі. Здається, хлопця звали Ігор. Чому здається? Та тому, що дівчина не обтяжувала себе знайомством із сім’єю матері. Не після того, як її покинули в однорічному віці!

Батько неодноразово просив налагодити спілкування з Ніною (матір’ю Віра її навіть у думках не називала), але дівчина була категорично проти. Ось ще! З якого дива вона повинна спілкуватися з абсолютно сторонньою людиною? У Віри є батько, бабуся та дві сестрички, з якими вона із задоволенням проводить час. Дітей Ніни вона родичами не вважала.

– Зачекай, не поспішай так, – хлопець перегородив Вірі дорогу. Скорчивши невдоволене обличчя, він продовжив: – Не вдавай, що мене тут немає! Є розмова.

– Мені з тобою розмовляти нема про що, – з милою усмішкою вимовилася дівчина. – Я взагалі з незнайомими людьми не розмовляю, знаєш. Тож відійди з моєї дороги.

– Ось не треба вдавати, що мене не знаєш! Ти чудово в курсі хто я такий, – процідив крізь зуби Ігор. – Ходімо зі мною, тебе мама хоче побачити.

– Вибач, хто? Мама? – дівчина набула дуже здивованого вигляду. – Ти помилився, у мене немає мами. З однорічного віку немає. Отака я нещаслива!

Віра намагалася вдавати, що все добре, і її зовсім не чіпають згадки матері. І, судячи з кислого виразу обличчя “братика”, у неї це чудово виходило. Але на душі було зле!

– Досить, га? Просто йди зі мною! Мама зараз злягла, то це твій обов’язок відвідувати і доглядати її…

– Вас у неї, здається, двоє? – зупинила нахабу дівчина. – От і доглядайте. І взагалі, до чого тут я?

– Ми ще діти і не можемо їй допомогти! Нам вчитися треба, а не доглядальницею працювати! А в тебе грошей багато, не хочеш сама дочірній обов’язок виконати – найми доглядальницю. Тільки професійну, з медосвітою!

– Ти, хлопче, часом не знахабнів? Дочірній обов’язок якийсь пригадав… От тільки я нікому нічого не винна, зрозумів? – важка, образа здіймалася з глибин душі. Якийсь хлопчина їй вказуватиме? – Я ніколи в житті навіть не підійду до цієї людини. Хоча й людиною її назвати складно! Мені абсолютно начхати, як вона себе почуває! І гроші мої рахувати не смійте! Самі заробляйте!

Відштовхнувши хлопця, Віра зайшла до під’їзду. Коротко повідомила охоронця про небажаних відвідувачів, що крутяться перед будинком і попросила вжити заходів.

Віра знала, що з Ніною трапилося біда, тато розповідав. Ось тільки ця новина зовсім не зачепила дівчину. Ну, сталося і сталося. З тисячами людей щодня стається щось погане, не вона перша, не вона остання. І не все у Ніни так серйозно, якийсь час доведеться провести в ліжку, але шанси дуже добрі.

Зрештою, Ніна має чоловіка! Нехай оплачує доглядальницю, якщо її власні діти не хочуть допомагати.

Так буде правильно. Віру вона теж залишила безпорадну і навіть не відвідувала, повністю зосередившись на створенні своєї сім’ї. От нехай тепер і пожинає плоди власного рішення.

КІНЕЦЬ.