– Ось уже моя сестра заміж зібралася нарешті, – розповіла мені якось знайома Олена. – Ми вже думали, так і буде вона одна, 38 років їй зараз, як-не-як, але ні, тут нещодавно нам таку звістку повідомила. Знайшла-таки гідного своєї краси чоловіка, ха-ха-ха. Весілля планує, сукню, кільця, ресторан, все як треба. У подорож в Італію вони потім поїдуть.

– Весілля – це чудово, звичайно! Мама ваша, мабуть, рада? Вона так цього чекала.

– Та ти знаєш, там така справа, що ми і не знаємо з мамою, радіти чи ні зараз. Загалом, наречений у неї – з дитиною виявився.

– Слухай, ну дивно було б, якби чоловік в такі роки був без дітей. Адже йому не шістнадцять років зараз? Більш-менш ровесник нареченої?

– Так, звісно, я розумію, що не шістнадцять, звичайно, йому сорок майже. Але справа в тому, що дитина живе з ним. Матері там немає, не стало її вже давно Хлопчикові вісім років, є няня, яка з ними вже мало не з народження. Пару раз в місяць бабуся бере на вихідні. Але основний час дитина з батьком! Ось так. Буде наша Марія справжньою мачухою. Ти уявляєш?

Чесно кажучи, уявити це все важко мені дуже. Сестра Олени, Марія, дітей не любить, і не любила ніколи. На подруг, які дітей мають, колишніх однокласниць і колег дивилася з жалістю і почуттям переваги, впевнена, що замотані садками та поліклініками «матусі» в глибині душі їй заздрять. Ну ще б пак: Марія струнка, стежить за собою, займається спортом, живе цікавим життям. Робить кар’єру і добре заробляє, купила квартиру, автомобіль, об’їздила десятки країн.

Змогла б вона провернути все це, будь у неї на руках нехай навіть одна дитина? Навряд чи, впевнена Марія. Зараз вона на голову вище ровесниць тому, що їй не потрібно поспішати в садочок, хвилюватися, відпрошуватися, пропускати вечірні наради, дзвонити няні в середині робочого дня. Вона легка на підйом, в будь-який момент може вилетіти у відрядження або на відпочинок, і взагалі, належить тільки собі.

Живе для себе.

– І так буде завжди, тому що народжувати дітей я не буду, це все важко, все життя ти присвячуєш комусь, а коли самій жити? – заявила Марія своїм рідним ще в двадцять років.

– Та ну твої ці слова, ще сто разів передумаєш, – відмахнулася тоді мати.

– Ніколи не передумаю, ось побачиш! – підняла ніс дочка.

І правда, не передумала. Дитина є у Олени, трирічна дочка, але Марія не відчуває до племінниці якихось там особливих почуттів. Немає і не було намірів ні взяти дівчинку на руки, ні пограти, ні привезти іграшку в подарунок. І це не від жадібності, а просто тому, що в дитячих магазинах Марія відчуває себе, як не в своїй тарілці. Вона не уявляє, що можна купити трирічної дівчинці, і не горить бажанням вникати в цю тему.

Олена вже змирилася з тим, що сестрі діти не цікаві в принципі, і не ображається. Ну ось такою вона людина, так вона сама хоче жити, так і живе собі, як вважає за краще.

А тепер Марія виходить заміж за чоловіка з порівняно невеликим сином.

– Хм. А сама-то вона як собі це уявляє? Адже дитина житиме тепер з ними постійно.

– Вона каже, що не буде займатися дитиною, уявляєш? Дитина її чоловіка буде цілком на своєму батькові. У хлопчика в квартирі своя кімната, він ходить в школу і на якісь гуртки, няня в курсі всього. Няня його зустрічає, годує, слідкує за уроками. Якщо що, є батько, на крайній випадок – бабуся за містом живе. Ну, будуть, може, зустрічатися за вечерею, та й то не завжди.

– А вона взагалі з дитиною знайома?

– На рівні «Іванко – це Марія, Маріє – це Іванко. Марія буде жити з нами». Не знаю, як все вийде у них, і навіщо їй це все потрібно, але зараз поки вона сповнена оптимізму і не бачить проблем. Мовляв, дитині гірше не буде, він нічого не втрачає. Каже, а як жінки з дітьми заміж виходять? Перш за все шукають чоловіка собі, а не дитині тата.

– Ну, з цим можна і посперечатися.

– Бувають і винятки, звичайно, але в основному так. І мало хто з чоловіків щиро зацікавлений в чужій дитині, особливо якщо своїх дітей немає. Людина Марія не погана. Хоча, за її характером і життєвим переконанням, їй потрібен чоловік без дітей, звичайно. Ну або хоча б такий, діти якого живуть зі своєю матір’ю. Адже багато ж таких в наш час. Треба ж було їй знайти собі такого чоловіка з дитиною?

КІНЕЦЬ.