Дзвінок від чоловіка застав Марину зненацька.

– Кохана, ти вдома?

– Звичайно, я вдома, ти ж знаєш, що сьогодні у мене бібліотечний день.

Марина працювала молодшим науковим співробітником і два дні на тиждень працювала вдома, раніше вона справді проводила ці дні в бібліотеці, але тепер їй потрібний був лише ноутбук та Інтернет.

– А я хотів додому зайти пообідати. Випадково опинився біля будинку. Як там у нас щодо їжі?

– Приходь, звичайно, – Марина дуже здивувалася, чоловік ніколи не обідав удома. У них в офісі була чудова їдальня, і він вважав за краще обідати там разом із колегами.

Дівчина швидко пішла на кухню, щоби перевірити наявність готової їжі. На щастя, в холодильнику залишилося ще півкаструлі вчорашнього супу, були свіжі овочі, з яких вона швидко накришила салат і великий шматок запеченого м’яса, що залишився від вчорашньої вечері.

-Ну треба ж, – думала Марина, накриваючи на стіл, – що це він вирішив пообідати разом зі мною? Дивно! То постійно на роботі затримується, до бару з колегами заходить, а тут вирішив додому серед дня прибігти. Дивно!

Вона так задумалася, що не помітила, що біля неї стоїть її чоловік Денис із шикарним букетом у руках.

-А це тобі, кохана! – Він простяг здивованій дівчині букет і ніжно поцілував її в щоку.

-Що це? – від здивування Марина ледве розмовляла. – Це мені?

-Звичайно, тобі. Ти ж моя кохана дружина. – Денис ще раз поцілував Марину за вушком. – Ну, давай же пообідаємо.

-А я вже й забула, коли ти мені востаннє без приводу квіти дарував, – повільно промовила Марина. – До чого б це?

-До того, що я тебе дуже люблю, – посміхнувся чоловік, – я тебе мало ціную, але не думай, що не люблю. Просто іноді так закрутишся, що про все забуваєш. Вибач мене.

Протягом усього обіду Марина ламала голів над незвичною поведінкою чоловіка. А коли той пішов, у неї виникла погана думка.

-А раптом він мені зраджує? Поїхав до коханки, купив їй квіти, а її вдома не виявилося, ось він і вирішив мені цей букет піднести.

Вона подивилася на гарний, явно дорогий букет, і підозра тільки посилилася.

-Можливо, він вже давно має коханку, от і затримується на роботі постійно. А букет купив, щоб приспати мої підозри. Подруга мені казала, що коли чоловіки загуляють, то дружинам починають подарунки дарувати, щоб підозри приспати. Ось він сьогодні і з’явився такий лагідний, все кохана та мила, а ввечері вирушить до коханки. А я, як наївна, сидітиму і чекатиму на нього.

Сльози образи навернулися на очі. Їй раптом стало так шкода себе, покинуту і зраджену коханим чоловіком, що вона майже розплакалася.

-Що ж тепер робити? Зробити вигляд, що я нічого не знаю? Або навпаки, відразу ж спитати Дениса, переконати його зізнатися і взяти з нього слово, що він з нею розлучиться. А раптом він зробить вибір не на мою користь. Ми із ним живемо вже чотири роки, а дітей у нас щось немає. Раптом він вирішив завести коханку, щоб там у нього народилася дитина, і він тоді піде до неї? Але ж я його так люблю! Що ж робити?

У повному сум’ятті почуттів Марина вирішила зателефонувати до своєї найближчої подруги Інни.

-Інно, Привіт! Я хочу з тобою порадитись!

-Що трапилося? У тебе голос якийсь схвильований.

-Уявляєш, сьогодні Денис прийшов додому обідати і приніс мені величезний дорогий букет квітів. Він ніколи так не робив. А раптом у нього хтось є, і він у такий спосіб мені очі замилює, щоб я не здогадалася.

-Ой, ну що ти вигадуєш? Яка така коханка. Просто він у тебе такий люблячий і дбайливий чоловік, – спробувала заспокоїти подругу Інна.

-Але він ніколи раніше так не робив. А тут прийшов додому обідати, та все мене цілує і каже: мила, кохана.

-Ого! А це серйозно! А раптом точно в нього є хтось. Або тільки збирається завести. Може, вже когось собі придивився.

-Що мені робити? – захлипала носом у слухавку Марина.

-Почекай поки, раптом у нього і немає нікого, а ти на порожньому місці сварку піднімеш. Ти поспостерігай за ним для початку. Послухай, якщо в нього дзвінки якісь підозрілі, чи він кудись відлучається. Ти прослідкуй за ним, куди він іде, де буває. Тоді вже й вирішувати щось будеш. А раніше не сварись. Та ще теж прикинься ласкавою, вдай, що йому віриш повністю.

У Марини почався важкий час. Вона зустрічала чоловіка щодня весела та задоволена, а сама весь час прислухалася до його дзвінків та розмов. Записувала собі в блокнот його діловий розклад і контролювала його відхід та прихід із роботи. Вона піддивилася його пароль від ноутбука і там теж все продивилася. Марина сподівалася знайти любовне листування, але нічого не знайшла. За тиждень вона вже була на межі. І найцікавіше, що за ці сім днів чоловік ще двічі приносив їй квіти.

Зрештою, Марина вирішила один день повністю простежити за чоловіком, вона відпросилася на роботі, сказала, що їй потрібен позачерговий бібліотечний день, а сама вирушила на стеження. Їй було соромно і дуже неприємно займатися подібною справою, але інакше вона не могла. Дівчина маялася своїми підозрами, а поговорити і, можливо, дізнатися правду все не наважувалася.

За день Денис кілька годин провів в офісі, потім вийшов ненадовго до сусідньої їдальні, де перекусив і знову повернувся до офісу, потім поїхав на зустріч із двома якимись чоловіками, яка відбулася у невеликому кафе у центрі міста. Після цього чоловік пройшовся пішки до свого офісу, і Марина дуже втомилася, оскільки перебувала у постійній напрузі, рівно о 18-00 Денис знову вийшов із будівлі і пішов вздовж вулицею, розмовляючи з кимось телефоном.

-Ось, – подумала Марина, – він точно розмовляє з коханкою. Напевно, вони десь зустрінуться і підуть кудись разом. Я все знаю … І що тоді мені робити? – Вона ледве стримала сльози. – Я не можу без нього жити. Я ж його так люблю, а він… Як він міг?!

І в цей момент вона зрозуміла, що не може бачити його з іншою жінкою, не хоче цього ні за що, що вона просто не витримає. Марина швидко розвернулась і побігла додому.

-Нехай він сам скаже, що хоче піти від мене. Нехай він сам це мені скаже. Або скаже, що мене більше не любить. А я не можу! Не можу та не хочу!

Вона прибігла додому, кинула пальто прямо на підлогу в коридорі, вбігла у ванну кімнату, включила холодну воду, щоб вмитися і не витримавши напруження, розплакалася. Вона навіть не почула, як гримнули вхідні двері і прокинулася тільки тоді, коли стурбований чоловік заглянувши у ванну.

-Марино, що трапилося? – У голосі Дениса чулася непідробне пережиття і хвилювання. – Ти занедужала чи твоя мама? Що сталося? Чому ти так плачеш?

Денис підійшов і міцно обійняв дружину, яка плакала, а в руці у нього знову був ніжно-рожевий букет з троянд.

-Що це? – Крізь сльози запитала Марина, – чому ти раптом почав носити мені квіти? У тебе є коханка? Ти купуєш їй квіти, а потім і мені теж? У тебе, що, бонуси такі у квітковому магазині? Ти раніше так ніколи не робив, а тепер носиш мені букети. Чому? Говорять, що чоловіки так свою провину перед дружиною загладжують. Ти мене розлюбив? Ти хочеш піти?

Марина вже зрозуміла, що більше не може жити у такому напруженні. Вона думала, що необхідно все з’ясувати тут і зараз, бо інакше вона просто не витримає. Я сьогодні думала простежити за тобою і зловити з іншою жінкою, але не змогла. Я тебе люблю. А якщо ти покохав іншу, то йди. Я не триматиму тебе.

-Марина, Боже мій! Що ти собі надумала! Мила моя! Я люблю тільки тебе. Я побачив тебе минулого тижня з якимсь молодим чоловіком. Ти йшла з ним вулицею, сміялася і виглядала такою щасливою, що я запереживав… Я подумав, що якийсь чоловік може зробити тебе щасливою, а я – ні. Я вирішив тебе побалувати. Я навіть сьогодні дзвонив у туристичну агенцію, мені обіцяли зробити тур до Європи, ти ж завжди так мріяла побувати у Празі чи у Варшаві… Я ревнував тебе, але нічого не сказав, адже я чоловік, я повинен сам вирішувати всі проблеми.

-Ти Бачив мене у вівторок? То був мій двоюрідний брат Іван, ти з ним не знайомий. Він давно живе в Житомирі. Він був проїздом у нашому місті, ми з ним перетнулися на кілька хвилин. Він завжди був такий гуморист, мене смішив і взагалі всіх. І, звичайно, я виглядала щасливою, я не бачила його понад п’ять років. Я хотіла тобі про нього розповісти, але закрутилась і забула. А потім ти прийшов із букетом, і в мене взагалі все з голови вийшло, крім того, що в тебе, можливо, є коханка.

Денис та Марина подивилися один одному в очі і водночас щасливо засміялися.

-Ой, які ж ми з тобою не розумні! – ласкаво прошепотіла Марина, – Такого собі понакручували. А треба просто поговорити. Тепер ти не носитимеш мені квіти?

– Все одно буду, – ніжно прошепотів їй на вушко Денис, – я ж зрозумів, як це важливо – балувати кохану жінку.

КІНЕЦЬ.